При зупиненні строку перебіг строку продовжується, а в разі перерви — перебіг строку починається спочатку.

Поновлення строків позовної давності.

Якщо позивач пропустив строк позовної давності — це безумовна підстава для того, щоб залишити його по-зов без задоволення. Але пропуск строку може мати міс-це за обставин, які не залежали від позивача і які, проте, не є підставою для зупинення перебігу строків позовної давності. Тому було б несправедливим відмовляти пози-вачеві в захисті порушеного права з мотивів пропуску строків давності.

За виняткових обставин суд чи арбітражний суд може поновити пропущений строк позовної давності і захис-тити порушене право.

В цивільному законодавстві України відсутній пере-лік таких поважних причин. Російський законодавець серед таких підстав називає тяжку хворобу позивача, безпорадний стан, неписьменність (ст. 205 ЦК Російсь-кої Федерації).

У судовій та арбітражній практиці такими обстави-нами, як правило, визнаються також неповноліття пози-вача при відсутності опікунів чи піклувальників, перебу-вання в довготривалому закордонному відрядженні, у місцях позбавлення волі з наступною реабілітацією. За спорами з участю організацій — невстановлення відпові-дача у зв'язку з відсутністю маркіровки вантажу тощо.

Закінчення строку позовної давності позбавляє пози-вача права на позов у матеріальному розумінні, оскільки позивач втрачає право на примусове виконання зо-бов'язання порушником. Але боржник може виконати зббов'язання добровільно і після закінчення строку по-зовної давності.

Боржник, який виконав зобов'язання після закін-чення строку позовної давності, навіть за умов, що він не знав про закінчення строку позовної давності, не має права вимагати повернення того, що він виконав.

Щодо наслідків закінчення перебігу строків позовної давності в літературі висловлювалися різні думки. Одні автори вважають, що закінчення строку позовної давно-сті припиняє й існування самого суб'єктивного права, яке не може існувати без можливості примусового його здійснення 1. Інші автори висловлюють точку зору, згід-но з якою»управомочена особа втрачає суб'єктивне пра-во лише з моменту винесення судом рішення про відмо-ву в задоволенні позову або в поновленні порушеного строку позовної давності2.

Більшість же цивілістів вважають, що закінчення по-зовної давності не припиняє існування суб'єктивного права, оскільки боржник може виконати зобов'язання, незважаючи на закінчення строку позовної давності.

Список використаної літератури:

Иоффе О.С. Советское гражданское право. — Ленинград: Изд-во ЛГУ, 1958. - С. 267.

Грибанов В.П. Осуществление и защита гражданских прав. — М., 1972. - С. 252, 253.

Гражданское право Украины. Часть 1. - X.: Основы, 1996. -С.261.