КОНТРОЛЬНА (ЗАЛІКОВА) РОБОТА

з “Основ конституційного права”

Тема: “Конституційне врегулювання виборів і референдумів”

1. Види референдумів, конституційні вимоги до їх проведення

Залежно від тих чи тих ознак референдуми поділяються на певні види. Розрізняють імператив-ний і консультативний, конституційний і законодав-чий, обов'язковий і факультативний референдуми.

Імперативний і консультативний референдуми розрізняються за їхніми юридичними наслідками. Рішення, винесене імперативним референдумом, має загальнообов'язкове значення і не потребує нія-кого затвердження. Імперативним, наприклад, був референдум 1 грудня 1991 р., під час якого визнача-лося, бути чи не бути Україні незалежною держа-вою. Результати консультативного референдуму юридичної сили не мають. Його призначення поля-гає в установленні думки виборців щодо певного пи-тання. Ця думка може бути врахована, але не є обов'язковою для вирішення державними органами відповідної проблеми. У низці країн консультатив-ний референдум здійснюється під назвою "всенарод-ного обговорення".

Конституційним називається референдум, унаслі-док якого змінюється, приймається або відхиляється конституція. Якщо ж ці питання вирішуються стосовно до звичайного закону, то референдум нази-вається законодавчим.

Обов'язковий референдум — це референдум, про-ведення якого є обов'язковим для вирішення визна-чених Конституцією проблем.

Відповідно до ст. 73 Конституції України обов'яз-ковим є всеукраїнський референдум для вирішення питань щодо зміни території України. В інших кра-їнах предметом обов'язкового референдуму визна-чаються, скажімо, затвердження статутів автоном-них територій (Іспанія), затвердження Конституції та змін до неї, розв'язання протиріч між палатами парламенту (Швейцарія) тощо.

Якщо ж референдум визначається як один із можливих, але необов'язкових способів вирішення певних питань, то він називається факультативним. Це може стосуватися, приміром, затвердження зако-нів, міжнародних угод і под.

Попри те, що референдум розглядається як форма виявлення волі народу, світова державно-правова практика свідчить про юридичну і політичну недо-цільність вирішення певних питань референдумом. Звідси конституції низки держав забороняють вино-сити на референдум певне коло питань. У більшості випадків це стосується законів і рішень, пов'язаних із фінансово-бюджетними проблемами, наданням громадянства, амністіями, помилуваннями та з дея-ких інших проблем.

Такий підхід має реальні підстави. Якщо уявити, наприклад, ситуацію, в якій проект бюджету відхи-ляється референдумом, то для розгляду нового його проекту необхідний новий референдум. І це може повторюватися кількаразово. Крім того, проведення референдуму потребує витрати значних коштів, а ор-ганізація — певного часу. Отже, кінець кінцем, дер-жава може залишитися без затвердженого бюджету. Конституція України (ст. 74) встановлює, що в на-шій державі не допускається проведення референдумів щодо законопроектів із питань податків, бюдже-ту та амністії.

Всеукраїнський референдум може призначатися Верховною Радою або Президентом України, але тільки в межах визначених Конституцією повнова-жень. Так, Верховна Рада уповноважена призначати всеукраїнський референдум для вирішення питань про зміну території держави. Президент має право призначити його щодо законопроектів про внесення змін до розділів І, II, XII Конституції, а також про-голошує референдум за народною ініціативою.

Ініціатива щодо проведення референдуму визнає-ться народною, а значить, обов'язковою до втілення в життя, якщо відповідна вимога виходить не менш як від 3 млн громадян України, які мають право го-лосу. Аби ця ініціатива відображала прагнення на-роду України, Конституція встановлює, що підписи під вимогою про призначення референдуму повинні бути зібрані не менш як у 2/3 областей і не менш як по 100 тис. підписів у кожній з них. Такий порядок надає певним групам виборців та різним громад-ським об'єднанням можливість спробувати реалізу-вати свої політичні ідеї в разі протидії з боку дер-жавних структур завдяки наданню через референ-дум цим ідеям усенародної підтримки.

Конкретні питання, пов'язані з організацією та проведенням референдуму, регламентуються Зако-ном України "Про всеукраїнський та місцеві рефе-рендуми" від 3 липня 1991 р.

2. Виборче право та виборча система в Україні

Під виборчою системою України розуміється передбачений законодавством порядок формування представницьких органів держави. Усі норми законо-давства, які регламентують цей порядок, у сукупнос-ті складають виборче право. Основними його джерелами є Конституція України, Закони України: "Про вибори народних депутатів України" від 24 вересня 1997 р., "Про вибори Президента України" у редакції від 24 лютого 1994 р., "Про вибори депутатів і голів сільських, селищних, районних, міських, районних у містах, обласних рад" від 24 лютого 1994 р.

У цих нормативно-правових актах сформульовано такі головні принципи виборчого права: загального, рівного і прямого виборчого права за таємного голо-сування; вільного й рівноправного висування канди-датів у депутати; гласності й відкритості; рівності можливостей для всіх кандидатів у проведенні ви-борчої кампанії; неупередженості до кандидатів з бо-ку державних органів, установ та організацій, орга-нів місцевого самоврядування; свободи агітації.

Принцип загальності означає, що право обирати мають усі громадяни України, яким на день голосу-вання виповнилося 18 років. Це право називається активним виборчим правом і тлумачиться так тому, що будь-які прямі або непрямі пільги чи обмеження щодо виборчих прав громадян України залежно від походження, соціального й майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, ставлен-ня до релігії, політичних переконань, роду й харак-теру занять, непередбачені цими законами, заборо-няються.

Що ж до права бути обраним, себто пасивного ви-борчого права, то виборчим законодавством воно розглядається по-різному. Так, народним депутатом України може бути обраний громадянин України, який має право голосу, на день виборів досяг 21-річ-ного віку і постійно проживає на території України протягом останніх п'яти років. Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг 35-річного віку, має право голосу, проживає в Україні протягом 10 останніх перед днем виборів ро-ків і володіє державною мовою. А депутатом сільсь-кої, селищної, міської, районної в місті та обласної ради народних депутатів може бути обраний