Забезпечення законності і дисципліни в державному управлінні
1. Суть і механізм забезпечення законності і дисципліни
в державному управлінні
У загальнотеоретичному розумінні "законність" роз-глядається як специфічний державно-правовий режим, за допомогою якого забезпечується загальнообов'язковість юридичних норм у суспільстві і державі, її суть полягає в обов'язковості виконання приписів правового характеру.
У сфері функціонування виконавчої влади, у діяльності органів державного управління ця вимога проявляється особливо суворо. Вона міститься у багатьох нормативних актах, починаючи з Конституції України, і формулюється, як правило, згідно із законом і заснована на ньому. Юри-дичні норми є обов'язковими для всіх і доти, поки вони не змінені або не відмінені, всі державні і недержавні струк-тури, їх представники, формування громадськості, гро-мадяни України та іноземці зобов'язані суворо їх дотри-муватися.
Таким чином, законність, по-перше, передбачає наяв-ність законів, що виражають волю народу і відображають пізнані об'єктивні закономірності суспільного розвитку, по-друге, означає одноманітне розуміння, застосування, безумовне і точне виконання законів і заснованих на них ін-ших правових актів усіма державними органами, посадови-ми особами, громадянами, громадськими формуваннями.
Законність у сфері державного управління грунтується на таких принципах:
1) загальнообов'язковість законів для всіх без винятку органів, закладів, організацій, посадових осіб, громадян тощо. Саме в цьому проявляється загальність приписів, які містяться у законах і підзаконних актах;
2) єдності законності, тобто одноманітному розумінні і заснуванні законів на всій території держави;
3) неприпустимості протиставлення законності і до-цільності. Це означає, що сам закон є вищим ступенем прояву доцільності.
Даний принцип не виключає творчого розуміння зако-ну і законності, а саме передбачає, що будь-який варіант рішення при застосуванні закону повинен обов'язково здійснюватися в рамках правових приписів.
Законність у діяльності державного апарату виявляєть-ся у такому:
1) всі рішення, що приймаються державним органом, повинні відповідати чинному законодавству;
2) рішення, що приймаються державним органом, не повинні виходити за межі повноважень цього органу, тоб-то вони можуть прийматися тільки з питань, що віднесені до його компетенції;
3) усі рішення державних органів приймаються у тако-му порядку і таких формах, які відповідають нормативним приписам;
4) взаємовідносини державних органів з недержавними структурами, громадянами та їх об'єднаннями, а також ін-шими громадськими формуваннями (органи самоорганіза-ції населення) здійснюються у межах взаємний прав і обов'язків, які визначені на законних підставах.
Послідовна і сувора реалізація законності передбачає наявність відповідної системи її гарантій. В ній розуміють, по-перше, загальні умови або передумови законності; по-друге, спеціальні юридичні або організаційно-правові за-соби забезпечення режиму законності.
До загальних належать політичні, економічні, організа-ційні, ідеологічні умови, що існують у державі. Найважли-вішими політичними передумовами законності є: а) режим демократії; б) широка гласність. Досвід багатьох країн свідчить, що демократія і гласність можуть реально існува-ти тільки в умовах незалежного від держави громадянсько-го суспільства, політичного плюралізму, свободи друку, поділу влади.
Тільки реальний поділ влади, існування не залежних від правлячої партії, держави засобів масової інформації, пар-тій, децентралізація державних структур можуть стати справжніми гарантами режиму законності.
До економічних передумов законності можна віднести як досягнутий рівень добробуту і наявність у держави не-обхідних ресурсів, так і фактичну гарантованість прав гро-мадян, організацій, їхню економічну свободу, багатоуклад-ність економіки, існування ринку товарів, капіталів, тру-дових ресурсів, послуг тощо.
Велике значення для існування законності і правопо-рядку має правова культура посадових осіб та громадян, правосвідомість, засновані на визнанні абсолютної цін-ності основних прав людини. Велике значення має добре здійснюване переконання, а також вміло організоване заохочення.
На стан законності в управлінні суттєво впливають такі організаційні фактори, як структура апарату, кваліфікація службовців, ефективність функціонування системи підго-товки персоналу, чіткий і раціональний поділ повнова-жень тощо. Не остання роль для створення умов по зміц-ненню і підтримці режиму законності належить організа-ційним заходам щодо зменшення рівня таємності, створення відомчих центрів інформації і зв'язків з гро-мадськістю, вдосконалення дозвільної системи, ліквідації апаратних надмірностей та ін.
Спеціальні юридичні засоби забезпечення законності в основному концентруються у сфері виконавчої влади і виражаються в функціонуванні особливого державно-правового механізму, який складається з: а) організацій-ноструктурних формувань; б) організаційно-правових ме-тодів.
Організаційно-структурні формування — це ті органи держави і недержавні структури, на які покладено обов'я-зок по підтриманню і зміцненню режиму законності.
Організаційно-правові методи — це види діяльності ор-ганізаційно-структурних формувань, практичні прийоми, операції, форми роботи, які ними використовуються для забезпечення законності.
В юридичній теорії і практиці ці організаційно-правові методи прийнято називати способами забезпечення за-конності.
Залежно від змісту, характеру, особливостей застосу-вання, юридичних наслідків розрізняють такі способи за-безпечення законності: а) контроль; б) нагляд; в) звернен-ня до державних органів із заявами, пропозиціями, скарга-ми з питань забезпечення законності.
Практика свідчить про те, що застосування перелічених способів є надійною гарантією забезпечення законності в управлінській системі держави.
2. Контроль як спосіб забезпечення законності і дисципліни
в державному управлінні
Контроль є одним з найбільш поширених і дієвих спо-собів забезпечення законності. Його сутність полягає в то-му, що суб'єкт контролю здійснює облік і перевірку того, як контрольований об'єкт виконує покладені на нього зав-дання і реалізує свої функції.
Аналіз існуючої практики свідчить, що контрольна ді-яльність містить такі елементи: визначення характеру і строків контрольних заходів; залучення до контролю спе-ціалістів, представників громадськості; аналіз підсумків контролю, формування висновків і прийняття рішень;
розробка заходів по виконанню прийнятих рішень, вибір шляхів, форм, методів їх реалізації.
Що стосується рішень, то вони мають бути конкретни-ми, їх важливо своєчасно довести до виконання, а також пояснити виконавцям. Контрольні органи повинні нада-вати виконавцям практичну допомогу в реалізації рішень; вони ж зобов'язані систематично аналізувати хід роботи по їх виконанню.
До контрольної діяльності висувається цілий ряд ви-мог,