в силу внутрішнього переконання. Значна частина на-селення підкоряється вимогам правових лише тому, що за пра-вом постає держава. Державна охорона правових норм містить у собі державний легальний примус, різні організаційні, орга-нізаційно-технічні, виховні та превентивні (попереджувальні) заходи державних органів з дотримання та виконання грома-дянами юридичних норм. До порушників вимог норм права компетентні державні органи можуть застосовувати заходи юри-дичної відповідальності приписів— дисциплінарної, адміністра-тивної, кримінальної. Тим самим держава забезпечує загально-обов'язковість норм права.
Сутність права
Сутність — це внутрішній зміст предмета, який виражається в єдності всіх його багатоманітних властивостей і відносин, це є сенсом, суттю явища, позаяк зміст — певна сторона цілого, су-купність частин (елементів) предмета. Зміст у найзагальнішому вигляді є розвинута в конкретну цілісність сутність об'єкта.
Сутність права — внутрішній зміст права як регулятора суспіль-них відносин, який виражається в єдності загальносоціальних і вузькокласових (групових) інтересів через формальне (держав-не) закріплення міри свободи, рівності та справедливості.
Під сутністю права в радянській літературі зазвичай розумі-лася піднята до закону воля панівного класу, зміст якої визна-чався матеріальними умовами життя цього класу. В усіх визна-ченнях права підкреслювався його класово-вольовий характер, причому він мав принципове методологічне значення для ро-зуміння сутності експлуататорського права як вираження інте-ресів і волі всього панівного класу, а для соціалістичного пра-ва—як вираження інтересів і волі трудящих на чолі з робіт-ничим класом. При цьому класові трактування держави і права тісно змикалися.
Було б неслушним відривати один від одного класовий та соціальний аспекти сутності права. І той і інший аспекти скла-дають єдину, хоча й внутрішньо суперечливу сутність права як регулятора суспільних відносин через державне закріплення міри свободи, рівності та справедливості.
Поняттям права охоплюються два аспекти, які виражають його сутність:—
цілісно-нормативний;—
регулятивний.
Якщо з цілісно-нормативної точки зору право є мірою сво-боди, рівності та справедливості (правомірним порядком), то з регулятивної точки зору — спрямовано на впорядкування суспі-льних відносин (динамічний, регулятивний аспект). На різних етапах розвитку суспільства перший аспект може домінувати, впливати на загальну спрямованість правового регулювання, або відступати на другий план. Тоді він стає нібито приглушеним, виявляється у трансформованому, стертому вигляді. Так, при феодалізмі міра свободи, рівності та справедливості була однією для поміщика, іншою — для кріпака (несвобода, відсутність рі-вності — формальної і фактичної, тобто несправедливість).
Сутність права менше піддається змінам, ніж його зміст і форма: зміни, що відбуваються у житті суспільства, спричиня-ють собою насамперед зміни в змісті права. Проте не можна відкидати зміну сутності права, визнавати для неї лише якості статичності та незмінності на відміну від змісту та форми. Діалек-тичний розвиток сутності права виражається, насамперед, у змі-ні співвідношення між класовими завданнями та загальними справами, розв'язуваними правом; між правом як мірою свобо-ди (є показником якості правопорядку) і правом як регулятором суспільних відносин (є інструментом підтримування правопо-рядку). Етимологія слів «розвиток» і «зміна» дозволяє розгляда-ти їх у тісному зв'язку.
У будь-якому суспільстві, яким би воно не було (класово-антагоністичним, соціальне неоднорідним, але демократичним), сутність права залишається незмінною в тому, що право було, є і буде владним нормативним регулятором суспільних відносин, по-ведінки людей.
До категорії сутності мають належати такі якісні риси, без яких взагалі немає того предмета, про сутність якого йдеться. До сутнісних якостей права слід віднести його нормативність, предста-вницько-зобов'язуючий характер правових норм, їх зв'язок із державою (названі вище ознаки права).
Сутність права щонайкраще розкривається через його прин-ципи, які розвивалися, збагачувалися протягом століть.
2. Принципи права
Принципи права — об'єктивно властиві праву відправні нача-ла, незаперечні вимоги (позитивні зобов'язання), які ставляться до учасників суспільних відносин із метою гармонічного поєд-нання індивідуальних, групових і громадських інтересів. Інши-ми словами, це є своєрідна система координат, у рамках якої розвивається право, і одночасно вектор, який визначає напря-мок його розвитку.
Принципи є підставою права, містяться у його змісті, висту-пають як орієнтири у формуванні права, відбивають сутність права та основні зв'язки, які реально існують у правовій систе-мі. У принципах зосереджено світовий досвід розвитку права, досвід цивілізації. Тому принципи права можна назвати стриж-нем правової матерії.
Принципи права слід відрізняти від норм-принципів, тобто принципів, які прямо закріплені у нормах права та являють со-бою внутрішній зміст цих норм.
Відмінність принципів права від норм права:
Принципи права | Норми права
1. Розчиняються в безлічі норм, пронизують усю правову мате-рію, виводяться із її | 1. З'являються як загальнообо-в'язкові формально-визначені правила поведінки, пронизані принципами права
2. Є стрижнем усієї системи права, додають праву логічно-сті, послідовності, збалансова-ності | 2. Є частинками системи пра-ва, яка набуває логічності та збалансованості завдяки прин-ципам права
3. Мають вищий рівень абст-рагованості від регульованих відносин, звільнені від конкре-тики та подробиць | 3. Являють собою модель (зра-зок, мірило, еталон) регульова-них суспільних відносин, фіксу-ють типові конкретні соціальні процеси, поведінку людини
4. Виступають як загальне мі-рило поведінки, не вказуючи права та обов'язки | 4. Виступають як загальне мі-рило поведінки, вказуючи пра-ва та обов'язки
5. Є позитивним зобов'язанням і як таке набувають якостей особливого рівня права, що постає над рівнем норм, визна-чають їх ціннісну орієнтацію (спрямованість) | 5. Перебувають під принципа-ми, під їх ціннісною орієнтаці-єю при володінні конкретною функціональною спрямованіс-тю (регулятивною та охорон-ною)
6. Не мають способів регулю-вання, їх провідним елементом є повинність (те, що повинно бути), яка безпосередньо відо-бражає існуючу в конкретному суспільстві систему цінностей та обґрунтовується нею | 6. Притаманна їм повинність відображує існуючу в суспільст-ві систему цінностей не безпо-середньо, а опосередковано че-рез способи регулювання: до-зволяння, обов 'язки та заборони
7. Виступають відправним нача-лом при