План
1. Порядок і правові наслідки оголошення громадянина померлим
2. Поняття, зміст та порядок укладення, зміни і розірвання договорів
3. Спадкування за заповітом
1. Порядок і правові наслідки оголошення громадянина померлим
Громадянин може бути оголошений померлим в судово-му порядку в разі, коли в місці його постійного проживан-ня нема відомостей про місце його перебування протягом трьох років, та якщо він пропав без вісті за обставин, що загрожували смертю (землетрус, паводок, обвал тощо) або дають підставу припускати його загибель від певного не-щасного випадку (пожежа, повітряна, залізнична чи авто-мобільна катастрофа) — протягом шести місяців.
В особ-ливу групу закон виділяє осіб, які пропали безвісти в зв'яз-ку з воєнними діями. Такі особи можуть бути оголошені померлими не раніше, ніж після закінчення двох років з дня закінчення воєнних дій.
Згідно ст.264 ЦПК України рішення суду про оголошення громадянина померлим е підставою для реєстрації смерті в органах ЗАГСу і видачі свідоцтва про смерть. Тобто, у випадку смерті одного з подружжя, або оголошення його померлим, правовідноси-ни між подружжям припиняються і останній може вступи-ти в інший шлюб, не піднімаючи питання про розірвання шлюбу.
Військовослужбовець або інший громадянин, який пропав без вісті в зв'язку з воєнними діями, може бути в судовому порядку оголошений померлим не раніше, ніж після закінчення двох років з дня закінчення воєнних дій.
Днем смерті громадянина, оголошеного померлим, вважається день набрання законної сили рішенням суду про оголошення його померлим. В разі оголошення померлим громадянина, який пропав без вісті за обставин, що загрожували смертю або дають підставу припускати його загибель від певного нещасного випадку, суд може визнати днем смерті цього громадянина день його гаданої загибелі.
Порядок оголошення громадянина померлим визначається главою 35 Цивільного процесуального кодексу Української РСР.
В разі з'явлення або виявлення місцеперебування громадянина, оголошеного померлим, відповідне рішення скасовується судом.
Незалежно від часу свого з'явлення, громадянин може зажадати від будь-якої особи повернення майна, що збереглося і безоплатно перейшло до цієї особи після оголошення громадянина померлим.
Особи, до яких майно громадянина, оголошеного померлим, перейшло за відплатними угодами, зобов'язані повернути йому це майно, коли буде доведено, що в момент придбання майна вони знали, що громадянин, оголошений померлим, є живим.
Якщо майно оголошеного померлим перейшло за правом спадкування до держави і було реалізовано, то після скасування рішення про оголошення громадянина померлим йому повертається сума, виручена від реалізації майна.
2. Поняття, зміст та порядок укладення, зміни і розірвання договорів
Договором у цивільному праві визнається угода двох і більше осіб, яка спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних правовідносин.
Договір є однією з найпоширеніших підстав виникнення зобов'язань. Договір є угодою, але поняття "угода" ширше від поняття "договір", угоди можуть бути односторонніми, двосторонніми і багатосторонніми. Тобто, будь-який договір завжди є угодою, але не кожна угода є договором. Відповідно, на договори поширюються правила щодо умов дійсності угод, щодо підстав визнання їх недійсними й інші положення про угоди.
В сучасних умовах особливо зросла роль договору як основної форми, в якій реалізуються товарно-грошові відносини в суспільстві.
Визначальним моментом договору є згода сторін.
Кожна особа вільна у своєму виборі укладати чи не укладати договір. Лише як виняток, з метою забезпечення інтересів держави, її громадян, законодавство передбачає можливість примусити того чи іншого суб'єкта укласти договір. Так, Закон України "Про поставки продукції для державних потреб" (22 грудня 1995 р.) в певних випадках зобов'язує суб'єктів господарської діяльності, будь-якої форми власності, укласти контракт на виконання державного замовлення.
Свобода договору передбачає вільний вибір контрагента. Так, законодавець, піклуючись про інтереси громадян, "Положенням про порядок і умови проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" (від 28 вересня 1996 p.) зобов'язує власників автомобілів укласти договір-страхування цивільної відповідальності, але він не обмежує їх у праві вибору страхової компанії.
Сторони вільні у виборі виду договору. Вони можуть укласти як договір, який безпосередньо передбачений ЦК України чи іншим нормативним актом, так і договір, який поєднує в собі ознаки кількох видів договорів, так званий змішаний договір. У сторін є можливість проявити своє бачення змісту договору. Вони можуть відмовитися від традиційних положень і перерозподілити обов'язки в договорі за своїм розсудом.
Оскільки договір є різновидом угоди, то класифікація договорів може проводитися за тими ж критеріями, що й класифікація угод (консенсуальні й реальні, сплатні й безоплатні, абстрактні й каузальні тощо). Але договорам властиві й певні особливості, що зумовлюють наступний їх поділ.
Так, за правилами формування змісту договори поділяються на іменні й безіменні. Іменні договори це ті, які мають легальну назву, представлені в ЦК України або в інших нормативних актах, що визначають їх поняття, коло прав та обов'язків сторін (Закон "Про лізинг", Закон "Про оренду державного та комунального майна"). Безіменні договори безпосередньо законодавством не регулюються, але сторонами на практиці застосовуються (агентський договір, франчайзинг, інжиніринг тощо).
Система цивільно-правових договорів за юридичною та економічною ознаками може бути побудована на тих же засадах, що і система зобов'язань, які виникають із договорів.
Договір є взаємною угодою, тому в договорі містяться окремі положення, умови, які визначають права та обов'язки сторін. Сукупність цих умов, погоджених між сторонами, і становить зміст договору.
Традиційно в літературі розрізняють істотні, звичайні й випадкові умови договору. Ця класифікація має не лише теоретичне, а й практичне значення, особливо в тих випадках, коли мова йде про встановлення самого факту укладання договору.
Істотними умовами