Власник, після смерті якого залишилось майно, називається спадкодавцем. Особи, до яких це майно переходить після смерті його власника, називаються спадкоємцями.

Майно, що залишилось після смерті його власни-ка, називається спадковим майном, або спадщиною. Слід зауважити, що спадщина складається з прав та обов'язків спадкодавця, тобто до складу спадщини входять і його борги (невиконані зобов'язання, неоплачені кредити тощо), якщо вони в нього були на день смерті. Спадкоємець має право приймати таку спадщину чи відмовитися від неї.

Спадщина відкривається тільки після смерті гро-мадян (фізичних осіб). Після ліквідації юридичних осіб спадкування не буває. Тому спадкодавцями можуть бути тільки громадяни, а спадкоємцями мо-жуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Спадку-вання між живими не буває.

Часом відкриття спадщини визнається день смер-ті спадкодавця, а оголошення його померлим наби-рає законної сили після відповідного рішення суду.

Нормами цивільного права встановлюються дві підстави спадкування: за законом і за заповітом. Можливе одночасне спадкування і за заповітом, і за законом (наприклад, частина майна спадкодавцем за-повідана, а інша частина успадковується за законом).

Спадкоємство за законом має місце в таких ви-падках, коли:*

заповіту немає;*

заповіт визнано недійсним;*

спадкоємці, призначені в заповіті, померли до від-криття спадщини або відмовилися прийняти її.

Часом відкриття спадщини визнається день смер-ті спадкоємця — день, коли набирає чинності рішен-ня суду про оголошення особи померлою.

Спадкодавцями як за законом, так і за запові-том можуть бути тільки громадяни, а не юридичні особи.

Спадкоємцями можуть бути громадяни, юридичні особи та держава. Суб'єктивне право на спадщину у спадкоємців виникає в разі смерті спадкодавця або визнання його в установленому порядку померлим. До громадян як спадкоємців належать особи, які бу-ли живими на момент смерті спадкодавця, а також Діти померлого, зачаті за життя і народжені після його смерті. Громадяни та держава можуть бути спадкоємцями як за заповітом, так і за законом. Юридичні особи можуть бути спадкоємцями лише за заповітом. Спадкоємцями можуть бути також іно-земні громадяни та особи без громадянства.

Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за за-повітом, або жоден із спадкоємців не прийняв спад-щини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави.

Цивільне законодавство встановлює суворі обме-ження щодо спадкоємців. Зокрема, усуваються від спадщини особи, які:*

навмисно позбавили життя спадкодавця чи кого-небудь із спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя;*

батьки після дітей, відносно яких вони позбав-лені батьківських прав і не були поновлені в цих правах на момент відкриття спадщини;*

батьки й повнолітні діти, котрі злісно ухиляли-ся від виконання покладених на них відповідно до закону обов'язків з утримання спадкодавця, якщо ці обставини підтверджено в судовому по-рядку.

Спадкоємці за законом призиваються до спадщи-ни в порядку черги. Згідно з чинним законодавством в Україні встановлено дві черги спадкоємців. До першої черги належать:*

діти (у тому числі всиновлені);*

дружина та батьки (всиновлювачі) померлого;*

дитина померлого, яка народилася після його смерті;*

онуки і правнуки, якщо на час відкриття спад-щини немає в живих того з їхніх батьків, хто був би спадкоємцем. До другої черги належать: *

брати і сестри померлого;  * дід та бабка померлого як з боку батька, так і з боку матері.

Окрім цього, до гурту спадкоємців за законом на-лежать утриманці, тобто непрацездатні особи, що перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті (ст. 531 ЦК України).

Цивільний кодекс України встановлює право на обов'язкову частку в спадщині неповнолітнім або не-працездатним дітям спадкодавця (в тому числі вси-новленим), а також непрацездатній дружині, бать-кам (усиновлювачам) і утриманцям померлого, які успадковують, незалежно від змісту заповіту, що-найменше дві третини частки, яка належала б кож-ному з них у разі спадкоємства за законом. Під час визначення розміру обов'язкової частини враховує-ться і вартість спадкового майна, що складається з предметів звичайного хатнього начиння та вжитку (ст. 535 ЦК України).

Порядок укладання й посвідчення заповіту регла-ментується чинним законодавством, згідно з яким кожен дієздатний громадянин може особисто розпо-ряджатися своїм майном на випадок смерті. До запо-віту Цивільний кодекс України встановлює відповід-ні вимоги. Оскільки заповіт — це не договір, а одно-сторонній правочин, за яким права та обов'язки для інших осіб виникають за волевиявленням заповіда-ча, то до заповіту встановлюються такі ж умови його дійсності, як до будь-якого договору, а саме:*

заповіт має бути складений тільки дієздатною особою;*

заповіт повинен бути складений у формі, що ви-значена законом;*

зміст заповіту має відповідати вимогам чинного законодавства.

Заповіт повинен бути укладений в письмовій фор-мі, де зазначаються місце й час його укладення. За-повіт має бути власноручно підписаним і нотаріаль-но посвідченим. Якщо спадкодавець через фізичні вади не може власноручно підписати заповіт, то за його дорученням заповіт може бути підписано ін-шою особою, при цьому робиться позначка про при-чини, через які громадянин не зміг сам зробити під-пис. Заповіт не може підписувати особа, на користь якої його зроблено. Заповіт повинен бути укладений так, щоби розпорядження спадкодавця не виклика-ло непорозумінь чи спорів після відкриття спад-щини.

Після відкриття спадщини державна нотаріальна контора за місцем її відкриття чи за місцезнахо-дженням спадкового майна вживає заходів з охоро-ни спадкового майна, коли це потрібно в інтересах держави, спадкоємців, відказоодержувачів або кре-диторів.

Спадкоємцям, які прийняли належну їм за запо-вітом чи за законом спадщину, державна нотаріаль-на контора за місцем відкриття спадщини видає сві-доцтво про право на спадщину. Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закін-чення шестимісячного терміну від дня відкриття спадщини.