Найвищою формою систематизації законодавства вважається кодифікація. Норми трудового права мають таку форму систематизації — Кодекс законів про працю (КЗпП). Він є найзмістовнішим норма-тивно-правовим актом, що регулює трудові відноси-ни працівників.

Чинний КЗпП прийнято 10 грудня 1971 р. Поза сумнівом, він не міг відобразити всі особливості роз-витку історичних подій, що сталися за цей час. Тому його 42 рази змінювали й доповнювали.

Нині в Кодексі, крім преамбули, 18 глав (265 ста-тей).

Глава 1 (загальні положення) містить норми, що регулюють завдання, права та обов'язки учасників трудових правовідносин; особливості регулювання праці деяких категорій працівників; застосування законодавства про працю колишніх республік СРСР, міжнародних договорів і угод; нечинність умов до-говорів, що погіршують становище працівників; додаткові пільги, що можуть надаватися працівни-кам, і т. ін.

Глава 2 закріплює норми про порядок укладання, зміст, форму колективних договорів між профспілковим комітетом (іншими уповноваженими на пред-ставництво трудовим колективом органами) від іме-ні трудового колективу та власником або уповнова-женим ним органом.

Інші правові норми, що регулюють трудові відно-сини різних видів, викладено в таких главах:

Глава 3. Трудовий договір.

Глава 8-А. Забезпечення зайнятості вивільнюва-них працівників.

Глава 4. Робочий час.

Глава 5. Час відпочинку.

Глава 6. Нормування праці.

Глава 7. Оплата праці.

Глава 8. Гарантії та компенсації.

Глава 9. Гарантії при покладенні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації.

Глава 10. Трудова дисципліна.

Глава 11. Охорона праці.

Глава 12. Праця жінок.

Глава 13. Праця молоді.

Глава 14. Пільги для працівників, які поєднують роботу з навчанням.

Глава 15. Індивідуальні трудові спори.

Глава 16. Професійні спілки. Участь працівників в управлінні підприємствами, установами, організа-ціями.

Глава 16-А. Трудовий колектив.

Глава 17. Державне соціальне страхування.

Глава 18. Нагляд і контроль за додержанням за-конодавства про працю.

3. Колективний і трудовий договори

Колективний договір посідає особливе місце в локальному регулюванні суспільних відносин, що виникають у процесі застосування праці найманих працівників, насамперед, регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, узго-дження інтересів працівників, власників та уповно-важених ними органів.

Порядок укладання колективних договорів (угод) визначається Законом України "Про колективні до-говори і угоди" від 1 липня 1993 р. та КЗпП.

На жаль, чинне законодавство не дає поняття ко-лективного договору або колективної угоди. Аналіз правових норм, що регулюють відносини, пов'язані з застосуванням цього правового інституту, дає мож-ливість визначити колективний договір як договір, тобто локальний нормативний акт, що регулює ви-робничі, трудові й соціально-економічні відносини на підприємстві, в установі, організації. Колектив-ний договір укладається на підприємствах, в устано-вах, організаціях незалежно від форм власності й господарювання, які використовують найману пра-цю і мають право юридичної особи. Колективний до-говір може також укладатися в структурних підроз-ділах юридичних осіб у межах компетенції цих під-розділів.

Колективна угода являє собою нормативний акт, який регулює такі самі відносини, що й колектив-ний договір, але на державному, регіональному та галузевому рівнях. Колективна угода має декілька різновидів: генеральна угода, галузева, регіональна.

Безумовно, і сторони, що укладають ці договори, також будуть різними.

Колективний договір укладається між власником чи уповноваженим ним органом, з однієї сторони, та однією чи кількома профспілковими або іншими уповноваженими на представництво трудовим ко-лективом органами, а за відсутності таких органів — представниками трудящих, обраними та уповнова-женими трудовим колективом.

Сторонами генеральної угоди виступають:*

професійні спілки, які об'єдналися для ведення колективних  переговорів та укладення гене-ральної угоди;*

власники чи уповноважені ними органи, які об'-єдналися для ведення колективних переговорів та укладення генеральної угоди, на чиїх підпри-ємствах зайнято більшість найманих працівни-ків держави.

Сторонами угоди на галузевому рівні є власники, об'єднання власників чи уповноважені ними органи і профспілки, об'єднання профспілок або інших представницьких організацій трудящих, які мають відповідні повноваження, достатні для ведення пере-говорів, укладення угоди та реалізації її норм на більшості підприємств, що входять у сферу їхніх Дій.

Угода на регіональному рівні укладається між місцевими органами державної влади або регіональ-ними об'єднаннями підприємців, якщо вони мають відповідні повноваження, і об'єднаннями профспі-лок чи іншими органами, якщо їх уповноважили трудові колективи.

Положення колективного договору поширюються на всіх працівників незалежно від того, чи є вони членами профспілки. Положення генеральної, галу-зевої, регіональної угод діють безпосередньо та є обов'язковими для всіх суб'єктів, які перебувають у сфері дій сторін, що підписали угоду.

Єдність колективного договору і колективної уго-ди проявляється в тому, що ці акти є обов'язковими для юридичних осіб, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Умови колективних договорів або угод, які погіршують порівняно з чинним зако-нодавством становище працівників, є недійсними. Колективний договір, угода набирають чинності від дня їх підписання представниками сторін або від дня, зазначеного в колективному договорі, угоді. Во-ни зберігають чинність у разі зміни складу, структу-ри, найменування уповноваженого власником орга-ну, від імені якого укладено договір, угоду.

Зміст колективного договору визначається сторо-нами в межах їхньої компетенції.

У колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо:*

змін в організації виробництва і праці;*

забезпечення продуктивної зайнятості;*

нормування та оплати праці, встановлення фор-ми, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, пре-мій та ін.);*

встановлення гарантій, компенсацій, пільг;*

участі трудового колективу у формуванні, розпо-ділі та використанні прибутку підприємства (якщо це передбачено статутом);*

режиму роботи, тривалості робочого часу й від-починку;*

умов та охорони праці;*

забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоров-лення та відпочинку працівників;*  

гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій трудящих;*

умов регулювання фондів оплати праці та вста-новлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці.

На новоствореному підприємстві колективний до-говір укладається за ініціативою однієї зі сторін у тримісячний строк після реєстрації підприємства, якщо законодавством передбачено реєстрацію, або після рішення про заснування підприємства, якщо його реєстрації не передбачено.

Усіх працюючих,