В Україні 24 вересня 1997 р. Прийнято новий Закон ”Про вибори народних депутатів України”. В ньому визначено виборчу систему, за якою мають відбуватися вибори: народні депутати України обираються громадянами України на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування за змішаною (мажоритарно-пропорційною) системою.

Вибори в парламент України проводяться за лінійним змішуванням — із 450 депутатів 225 з них обираються в одномандатних виборчих округах на основі відносної більшості, а інші 225 — за списками кандидатів у депутати від політичних партій, блоків партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного представництва. Вибори в органи місцевого самоврядування в Україні проводяться на основі мажоритарної системи відносної більшості.

Загальні висновки

Минуло майже шість років після прийняття Верховною Радою України у знаменну ”конституційну ніч” нової Конституції — Конституції України 1996 р. Це дійсно історична подія у житті українського народу, який після довгих століть поневолення з боку російського царизму, десятиліть більшовицької диктатури виборів справжню незалежність своєї держави — головної політичної умови для практичної реалізації народного суверенітету.

Проте досвід останніх років розвитку українського суспільства переконливо свідчить, що одного правового незалежного стану держави недостатньо для того, щоб вона була і справді незалежною, і справді демократичною. Як свідчить світовий досвід, для цього має бути достатньо розвиненою економічна база суспільства, міцною і цілеспрямованою щодо проведення соціально-економічних, управлінських реформ, боротьби із корупцією та іншими видами злочинності державна влада, професійно підготовлені й чесні кадри в усіх ланках державного апарату. На жаль, сьогодні цих найважливіших якостей в економічному та політичному житті українського суспільства явно бракує, а діяльність значної кількості політичних партій та об’єднань спрямована не на досягнення розумного компромісу в процесі вирішення практичних питань державної політики, а на розпалювання вкрай небезпечної ворожнечі між різними політичними силами, що діють в Україні.

Великою мірою вирішено усіх цих по-справжньому доленосних питань і має сприяти Конституція України 1996 року, яка за своєю спрямованістю і конкретним змістом відповідає світовим демократичним стандартам, що й визнано великою кількістю незалежних експертів-фахівців.

Необхідно пам’ятати, що Конституція за своїм значенням і роллю у суспільстві не може слугувати засобам у боротьбі різних політичних сил. Сила самої Конституції, її політичне значення перш за все в її стабільності, послідовності у здійсненні її настанов. Єдине, що можна було б запропонувати (з точки зору подальшого вдосконалення Конституції України), — це ще більше посилення її стабільності шляхом встановлення, що прийняття Конституції та внесення до неї відповідальних змін можливе лише шляхом проведення всеукраїнського референдуму або скликання так званої конституанти (зборів представників від усіх верств населення, політичних партій тощо).

Використана література

Декларація про державний суверенітет України: Прийнята Верховною Радою Української РСР 16 липня 1990 року // Відомості Верховної Ради Української РСР, 1990, № 3, ст. 429.

Конституція України: Прийнята на п’ятий сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Голос України, 1996, 13 липня.

Кравченко В.В. Конституційне право України: Навч. посібник. — К., Атіка, 2000. С. 91.

Основи конституційного права України. Під ред. проф. В.В. Копєйчикова. К., Юрінком Інтер, 1998.

Тодика Ю.М., Клименко Г.Б. Основи конституційного права: Навч. посібник. Харків, Консул. 1998.