Контрольна (залікова) робота

з основ конституційного права України

ТЕМА: “Конституція про правовий статус особи в Україні”

План

1. Вступ.

2. Висновки.

3. Використана література.

Конституція про правовий статус особи в Україні.

Кожна людина живе в тій чи іншій державі і має зв'язки з суспільством, в якому вона живе. Кожна держава визначає характер взаємозв'язків суспільства та особи, держави і громадянина. Держава як офіційний представник суспільства юридично закріплює, насамперед в Конституції, права та обов’язки людини й громадянина.

Світовий і національний досвід дав змогу встановити ряд основоположних принципів у сфері прав людини і громадя-нина, які дістали закріплення в Конституції України:

І. Рівноправність громадян

У Конституції України (ст. 24) записано «Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом». Отже, кожний громадянин України має однаковий обсяг прав, і всі ми незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови, роду і характеру занять маємо рівний юридичний статус, тобто на рівних засадах повинні виконувати закони та нести відповідальність за їх порушен-ня. Законодавчі акти мусять застосовуватися до кожного з нас залежно від вчинків та об'єктивних обставин, а не від посади чи майнового стану.

Люди рівні у правах, але це не означає, що вони однако-ві або схожі одне на одного з точки зору фізичних чи розумових здібностей, талантів тощо. Рівноправність (юри-дичну рівність) не слід ототожнювати з однаковістю (фак-тичною рівністю).

Принцип рівноправності фіксує неприпустимість вста-новлення з будь-яких соціальних чи особистих підстав привілеїв і обмежень. Цей принцип має бути еталоном у процесі здійснення людських прав.

2. Єдність прав та обов'язків громадян

Права і свободи не відокремлюються від обов'язків гро-мадянина. Ми маємо розуміти, що реальними права люди-ни стають лише тоді, коли вони невідривне зв'язані з вико-нанням нею обов'язків. Така єдність прав та обов'язків складає основу кожного суспільства. І в такому сенсі обо-в'язки людини —це вимоги, які ставляться суспільством до неї для того, щоб не порушувалися права людини і суспіль-ство нормально функціонувало. Права й свободи людини не можуть зробити її незалежною від суспільства, в якому вона живе, і тому права людини не звільняють особу від обо-в'язків, насамперед від обов'язку поважати права інших людей, їх об'єднань і суспільства в цілому. Крім того, ряд обов'язків логічно випливають із наявності відповідних конституційних прав. Адже право на безпечне для життя й здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушен-ням цього права шкоди невідривне від обов'язку не запо-діювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодову-вати завдані їм збитки.

3. Неприпустимість зловживання правом

Під час здійснення своїх прав і свобод кожна людина мусить зважати на певні обмеження, запроваджені в інтере-сах здійснення прав і свобод інших людей. Нехтування такими обмеженнями вважається зловживанням правом. За перевищення меж свого права передбачається відповідаль-ність. Це цілком зрозуміло й справедливо, бо, як влучно зауважив американський філософ Р. Емерсон, «Моя свобо-да розмахувати руками завершується там, де починається ніс мого ближнього».

4. Гарантованість конституційних прав і свобод

Держава не лише проголошує права й свободи людини, а й бере на себе зобов'язання їх реалізації. Вона законодав-че гарантує забезпечення дотримання й захист цих прав. Конституція України закріплює принцип гарантованості прав людини у ст. 3: «Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави» та у ст. 22: «Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані».

5. Взаємна відповідальність людини і держави

Зміст цього принципу полягає в тому, що держава бере на себе відповідальність за забезпечення прав людини, але й людина також несе відповідальність перед державою. У ст. З Конституції України визначається: «Держава відпові-дає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпе-чення прав і свобод людини є головним обов'язком держави», а ст. 68 зазначає: «Кожен зобов'язаний неухильно додержува-тися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей».

Галузі прав людини

Кожна держава забезпечує права та свободи особистості за допомогою норм національного права, внутрішніх механізмів і процедур. Але вже після першої світової війни стало ясно, що силами окремої держави важко захистити права людини, тут потрібні міжнародні гарантії. В 1919 р. була заснована Ліга Націй, під егідою якої виникла серія міжнародних договорів, що передбачали захист національ-них меншин в окремих країнах.

Друга світова війна продемонструвала жахливі факти порушення прав людини тоталітарними режимами як на власній, так і на окупованій території, масового знищення мирного населення за ознаками релігійних переконань, расової і національної належності, що підтвердило необхід-ність забезпечення ефективного міжнародного захисту прав людини. Зусиллями держав світу було створено Організацію Об'єднаних Націй (1945), одним з головних завдань якої є здійснення міжнародного співробітництва в «заохоченні та розвитку поваги до прав людини і основних свобод для всіх, незалежно від раси, статі, мови і релігії» (Статут ООН, ст. 1). Сам Статут ООН є вихідним міжнародно-правовим документом, у якому сформульовано принцип поваги до прав і свобод людини. Усі держави —члени ООН повинні виконувати взяті за Статутом зобов'язання, зокрема заохо-чувати повагу до прав людини та їх додержання.

Відповідно до Статуту ООН у 1945 р. було створено комісію ООН з прав людини, в обов'язки якої входила підготовка міжнародних документів з прав людини. Вже 10 грудня 1948 р. в Парижі Генеральна Асамблея ООН прийняла й проголосила Загальну декларацію прав людини «як