Загальна декларація прав людини має основоположне зна-чення для міжнародної регламентації прав і свобод людини. Вона проголосила всіх людей вільними та рівними у своїй гідності і правах. Вона є першим міжнародним документом, що найповніше виклав перелік прав людини, який базуєть-ся на десяти відомих християнських заповідях, англійських, американських і насамперед французьких законодавчих актах щодо прав людини.

Загальну декларація прав людини складається з преамбули та 50 статей, що містять основні права й свободи людини, які можна розділити на громадянські, політичні, економіч-ні, соціальні та культурні. У першій статті викладені загаль-ні положення, на яких базується Декларація, — невід'єм-ність прав на свободу та рівність, природність прав людини. У другій статті сформульований принцип рівності й недопу-щення дискримінації щодо прав і свобод людини.

Загальна декларація прав людини не є юридичне обов’язковим документом, проте відбиває загальну домовле-ність народів світу і є моральним зобов'язанням для членів міжнародного співтовариства. Це дає підстави використову-вати Декларацію в юридичному, моральному та політично-му плані як на міжнародному, так і на національному рівні.

Загальна декларація прав людини стала складовою части-ною так званої Хартії прав людини, до якої також увійшли два пакти, прийняті Генеральною Асамблеєю ООН 16 груд-ня 1966 р. на розвиток Загальної декларації прав людини, — Міжнародний пакт про громадянські і політичні права та Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права. На відміну від Декларації кожний пакт має обов'язкову силу для держав, які його підписали. Міжна-родні пакти поклали на держави зобов'язання дотримувати-ся проголошених у них прав. За обсягом закріплених прав і свобод пакти не відрізняються від Декларації, лише поши-рюють і конкретизують її положення. Але є розбіжності в реалізації норм цих Пактів. Відповідно до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права кожна держава зобов'язується поважати й забезпечувати права, що містять-ся у Пакті. Відповідно ж до Міжнародного пакту про еко-номічні, соціальні і культурні права кожна держава зобов'я-зується вживати у максимальних межах наявних ресурсів заходи до того, щоб поступово забезпечити визнані у Пакті права. До Хартії прав людини належить ще один доку-мент — Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, який визначає механізм реалізації цього пакту.

Класифікація прав і свобод людин

У сучасній політико-право-вій теорії є декілька варіантів класифікації прав і сво-бод людини, серед них найбільш поширеною є класифіка-ція за Міжнародними пактами на такі групи: громадянські (особисті), політичні, економічні, соціальні та культурні. Громадянські права людини ототожнюють з особистими правами людини, тому що вони регулюють суспільні відно-сини особи в конкретному суспільстві. Іноді економічні, соціальні та культурні групи об'єднують в одну групу соціально-економічних прав. У науковій літературі порушу-валося питання про винесення в окрему групу так званих «фізичних прав» (право на життя, фізичну недоторканність, вибір місця проживання тощо).

Статус громадянина складається не лише з прав і свобод, оскільки до нього входять також і конституційні обов'язки людини й громадянина, закріплені у ст. 65— 68 Конституції України. Це обов'язки додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права й свободи, честь і гідність інших людей; захищати Вітчизну, її незалежність і територіальну цілісність; шанувати державні символи; спла-чувати податки і збори в порядку й розмірах, встановлених законом; не завдавати шкоди природі, культурній спадщині та відшкодовувати завдані їм збитки. Ці обов'язки спрямо-вані на забезпечення реалізації всіх видів прав і свобод кожної особи, що проживає в Україні.