Суб'єктом такого злочину може бути як приватна, так і посадова особа. Вчинення цього злочину посадовою особою шляхом використання свого посадового становища створює сукупність злочинів, передбачених ст. 186 і ст. 165.

Недонесення про злочин. Своєчасне розкриття злочинів і виявлення їх винуватців має дуже важливе значення в боротьбі зі злочинністю. Цьому значною мірою сприяють повідомлення громадян органам влади про відомі їм факти злочинної діяльності. Таке повідомлення є моральним обов'язком кожного громадянина. В окремих випадках не-донесення про достовірно відомий як такий, що готується, або вчинений злочин є юридичним обов'язком, невиконан-ня якого тягне кримінальну відповідальність.

Правова відповідальність за таке недонесення закріплена в ст. 21. У ній говориться, що недонесення про достовірно відомий підготовлюваний або вчинений злочин тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених статтею 187 КК.

У ст. 187 дається вичерпний перелік злочинів, недоне-сення про які є караним. До таких злочинів належить, зокрема, значна кількість злочинів проти держави, розкра-дання державного або колективного майна в особливо ве-ликих розмірах, розбій, умисне вбивство, зґвалтування за особливо обтяжуючих обставин, одержання хабара за обтя-жуючих обставин. Недонесення про інші не перелічені в ст. 187 злочини не визнається злочином.

Об'єктивна сторона недонесення виявляється в бездіяль-ності особи, яка достовірно знає про злочин, що готується або був вчинений, але не повідомляє про це відповідні державні органи. До таких органів належать правоохоронні органи, органи місцевого самоврядування, органи державного конт-ролю. Це можуть бути також інші установи чи посадові особи, які зобов'язані вжити заходів щодо запобігання вчи-ненню злочину або щодо затримання злочинця.

Стаття 21 КК не визначає терміну, протягом якого слід повідомити про злочин, що готується або вчинений. Обов'язок особи зробити таке повідомлення виникає з мо-менту, коли їй стало відомо про злочин. Такий обов'язок має бути виконаний у реально можливий термін.

Повідомлення про злочин може бути зроблене як в усній, так і в письмовій формі. Відомості можуть стосува-тися самого факту готування або вчинення злочину, часу і місця вчинення злочину, особи (осіб), які вчинили злочин, місць приховування слідів чи предметів злочину тощо.

Сам факт недонесення про злочин утворює склад закінченого злочину. Склад цього злочину буде відсутній, якщо особа була не в змозі (хвороба, стихійне лихо, від-сутність зв'язку або інші причини, що від неї не зале-жать), зробити повідомлення про достовірно відомі їй об-ставини злочину.

Недонесення може бути вчинено як у формі заздалегідь обіцяного недонесення, так і заздалегідь не обіцяного зло-чинцю. Відповідно до чинного закону, недонесення не мо-же бути визнано співучастю в злочині.

Суб'єктивна сторона недонесення характеризується на-явністю прямого умислу. Винна особа усвідомлює, що вона має відомості про злочин, які не викликають у неї сумніву щодо їх достовірності, і не бажає повідомити їх відповід-ним органам. Джерелом таких відомостей може бути осо-бисте спостерігання моменту вчинення злочину, почута розмова співучасників злочину про вчинений ними злочин, відповідні документи, речові докази тощо.

Суб'єктом недонесення про злочин може бути особа, яка на момент вчинення злочину досягла 16 років. Посадова особа, якщо вона за своїм посадовим становищем мала вжити заходів для недопущення злочину або для затриман-ня злочинця, відповідає за недонесення при наявності усіх інших, необхідних для цього, ознак, за ст. 165 КК.

Правоохоронні органи нерідко не в змозі успішно боро-тися з деякими особливо тяжкими злочинами без допомоги з боку громадян, які знають про певні обставини вчинення таких злочинів. Однак встановлення в кримінальному за-коні правового обов'язку громадян повідомляти державні органи про відомий їм злочин може породити вкрай нега-тивне явище — вимогу, як за часів радянської влади, стежити один за одним. Доносительство тоді було возведе-но майже до рангу громадянської доблесті і заохочувалося, що призводило до моральної деградації суспільства. До-цільно було б декриміналізувати норми про недонесення про злочин. Цим шляхом пішло нове кримінальне законо-давство Російської Федерації, в якому відсутні норми щодо недонесення про злочин.

Потурання вчиненню злочину. Кримінальний кодекс України не містить ні загальних, ні спеціальних норм про відповідальність за потурання злочину. Ця форма причет-ності до злочину відома теорії кримінального права і ви-знається багатьма вченими, але вона не лише спірна, а не має, на наш погляд, достатніх підстав для теоретичного обгрунтування як самостійної правової інституції.

Потуранням вчиненню злочину прийнято вважати, з точки зору тих, хто про це писав, неперешкоджання вчи-ненню злочину особою, яка була зобов'язана і мала мож-ливість відвернути злочин. При цьому підкреслюється, що відповідальність за потурання вчиненню злочину настає лише за ті конкретні злочини, об'єктивна сторона яких може бути виражена в невиконанні особою спеціальних або професійних обов'язків. До таких конкретних злочинів відносять, крім зловживання владою або посадовим стано-вищем (ст. 165), і такі склади злочинів, які передбачені ст. 91 та ст. 167 КК України.

3. Задача.

При цьому слід зазначити, що особи у віці від 14 до 16 років не підлягають кримінальній відповідальності за нео-бережні злочини, крім вбивства з необережності. Деякі злочини, зважаючи на особливі ознаки суб'єкта або особ-ливості їх об'єктивної сторони, можуть бути вчинені осо-бою по досягненні 18-річного віку (статті 72, 208, 208).

Оскільки ст. 10 не встановлює відповідальність осіб, які не досягли шістнадцятирічного віку, за злочини, передба-чені статтями 58, 59, ч. З ст. 62, ч. З ст. 66, ст. 69, ч. 2 ст. 71, ч. З ст. 862,