Поняття "неповнолітній" та "особа, яка не досягла вісімнадцятирічного віку", що вживаються у ст. 10 і дея-ких інших статтях (24, 25, 53, 117, 208) є ідентичними, оскільки неповнолітніми вважаються особи, які не досягли вісімнадцятирічного віку.

Особи, які вчинили діяння, передбачені кримінальним законом, у віці до 14 років, а також особи, що вчинили у віці від 14 до 16 років суспільне небезпечні діяння, не вказані в ч. 2 ст. 10, не підлягають кримінальній відповідальності.

Вік, з якого настає кримінальна відповідальність, пови-нен обчислюватися з моменту вчинення злочину. При при-тягненні неповнолітнього до кримінальної відповідальності його вік встановлюється відповідно до документів про на-родження (число, місяць, рік народження), а при від-сутності таких — на підставі висновку медичної експерти-зи. Особа вважається такою, що досягла певного віку, не в день народження, а починаючи з наступної доби. У випад-ках, коли вік обвинуваченого неповнолітнього встановлює судово-медична експертиза, днем його народження слід вважати останній день визначеного року, а при визначенні віку мінімальною і максимальною кількістю років слід ви-ходити з пропонованого експертизою мінімального віку цієї особи.

При застосуванні до неповнолітнього міри покарання необхідно враховувати не лише характер і ступінь сус-пільної небезпечності вчиненого злочину, але й особу вин-ного, його психофізіологічний розвиток, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також причи-ни, з якими пов'язаний злочин. Зокрема слід мати на увазі, що, відповідно до п. 6 ст. 40, вчинення злочину неповнолітнім є обставиною, яка пом'якшує відповідальність. Пленум Верховного Суду України часто звертає ува-гу судів на те, що не повинні застосовуватися міри кри-мінального покарання до неповнолітніх за окремі незначні правопорушення, які були вчинені як дитячі пустощі, а також за крадіжки у батьків чи інших членів родини, якщо самі потерпілі не зверталися у відповідні органи з проханням про притягнення неповнолітнього до криміналь-ної відповідальності. До незначних правопорушень, що ма-ють характер дитячих пустощів, слід віднести крадіжку фруктів із саду, овочів із городу, угон велосипеда з метою покататися тощо.

До особи, яка вчинила у віці до вісімнадцяти років злочин, що не становить великої суспільної небезпеки, суд може, у відповідності до ч. З ст. 10, застосувати примусові заходи виховного характеру, що не є кримінальним пока-ранням. Визнання злочину таким, що не становить великої суспільної небезпеки, залежить від сукупності умов його вчинення, зокрема об'єкта посягання, способу його вчинен-ня, стадії вчинення злочину, форми вини, мотивів, мети винного, тяжкості наслідків, які настали або могли наста-ти, тощо. Однак злочин, який віднесено законом до тяжко-го (ст. 7), не може визнаватися "таким, що не становить великої суспільної небезпеки".

До неповнолітнього, який вчинив такий злочин, суд може застосувати примусові заходи виховного характеру, передбачені ст. 11.

При сумніві щодо наявності розумової відсталості непов-нолітнього, який вчинив суспільне небезпечне діяння, при-значається судово-медична експертиза. Наявність розумової відсталості за певних умов може бути підставою для засто-сування судом до такого неповнолітнього примусових за-ходів медичного характеру.

Відповідно до ст. 11, до осіб, які вчинили злочин у віці до 18 років або суспільне небезпечне діяння до виповнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність, суд мо-же застосувати такі примусові заходи виховного характеру:

1) зобов'язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого;

2) застереження;

3) передача неповнолітнього під нагляд батькам або осо-бам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за його згодою, а також окремим громадянам на їх прохання;

4) покладання на неповнолітнього, який досяг п'ятнад-цятирічного віку і має майно або заробіток, обов'язку відшкодувати заподіяні збитки;

5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчаль-но-виховної установи для дітей і підлітків до його виправ-лення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються спеціальними положеннями.

Суд може також визнати за необхідне призначити не-повнолітньому громадського вихователя у порядку, перед-баченому відповідним Положенням.

Якщо при розгляді кримінальної справи щодо непов-нолітнього, яка надійшла до суду з обвинувальним виснов-ком, буде встановлено, що ним вчинено злочин, який не становить великої суспільної небезпеки, і підсудний може бути виправлений без застосування кримінального пока-рання, суд ухвалою, а суддя постановою закриває кри-мінальну справу і у порядку, передбаченому ч. 1 ст. 447 КПК, вирішує питання про застосування до неповноліт-нього одного з примусових заходів виховного характеру, передбачених ст. 11 КК.

Під час провадження попереднього слідства та розгляду судом справи про застосування примусових заходів вихов-ного характеру, крім обставин, зазначених у ст. 64 КПК, підлягають з'ясуванню:

а) вік неповнолітнього — число, місяць і рік народження (з цією метою до справи має бути долучена копія свідоцтва чи актового запису про народження);

б) стан здоров'я та рівень загального розвитку непов-нолітнього (за наявності даних про його розумову відсталість, не пов'язану з душевним захворюванням, слід з'ясувати, чи здатний він повністю усвідомлювати значен-ня своїх дій і якою мірою може керувати ними, для чого в разі необхідності призначається експертиза за , участю спеціалістів у галузі дитячої та підліткової психології, або ж зазначені питання виносяться на вирішення експертів-психіатрів);

в) умови життя, виховання і поведінка неповнолітнього;

г) обставини, що негативно впливали