Поняття законності і правопорядку Законність, як принцип здійснення владних повноважень державою Законність, як принцип поведінки фізичних осіб у сфері права Законність, як принцип побудови системи нормативних актів Законність, як режим соціально-політичної сфери життєдіяльності суспільства вимоги законності – основні начала, що характеризують її зміст та значення. Верховенство закону Єдність законності – наявність єдиної мети правотворчої та правозастосовчої діяльності (регулювання суспільних відносин), а також визнання формальної юридичної рівності суб’єктів Реальність законності – досягнення фактичного виконання вимог, що вміщені в правових нормах, у правовідносинах та невідворотність відповідальності за порушення закону; Доцільність законності – вибір законних варіантів здійснення правотворчої та правозастосовчої діяльності, які є найбільш ефективним та економічним шляхом досягнення мети правового регулювання. Гарантії законності – система засобів, за допомогою яких у суспільному житті впроваджується, охороняється та відновлюється законність Загальносоціальні гарантії, що забезпечуються суспільством та визначаються як політичні, економічні та ідеологічні; Спеціально-юридичні гарантії – спеціальні засоби реалізації, охорони та відновлення законності За субєктами-парлам, презид. Судові, адмін, контрольні, за напрямками-конституційні-визначають зміст, процесуальні-визначають процес здійснення. За статусом-Превентивні, що сприяють попередженню порушення закону;Охоронні – передбачені законом заходи примусового впливу;

Каральні – реальна можливість застосовування до порушників передбачених законом заходів

Правова культура – це система правових цінностей, що відповідають рівню досягнутого суспільством правового прогресу і відображають у правовій формі стан свободи особи, інші найважливіші соціальні цінності Показник правової культури – це міра активності суб’єкта права у правовій сфері, добровільності виконання вимог правових норм, реальності прав і свобод громадян Структура правової культури має складний характер. Залежно від носія (суб’єкта) правової культури її поділяють на:правову культуру суспільства;правову культуру соціальної групи;правову культуру особи. Правова культура суспільства не існує поза правовою культурою його суб’єктів (соціальних спільностей, груп, особи), вона є умовою, формою і результатом культурної правової діяльності членів суспільства, в процесі якої закріплюються існуючі і утворюються нові правові цінності.Правова культура особи включає правосвідомість, розуміння принципів права, повагу до нього, упевненість у справедливості законів, юридичних прав і обов’язків та інших правових явищ.

Правосвідомість– це специфічна форма суспільної свідомості, система відображення правової дійсності у поглядах, теоріях, концепціях, почуттях, уявленнях людей про право, його місце і роль щодо забезпечення свободи особи та інших загльнолюдських цінностей. Правосвідомість суспільства складається з трьох лементів:Ідеологічних;Психологічних;Поведінкових.Правова ідеологія – це система правових принципів, ідей, теорій, концепцій, які відображують теоретичне відношення суспільства до права, державно-правового розвитку, правових режимів, упорядкування суспільних відносин Правова психологія утворбється стихійно на основі емпіричного, безпосереднього відображення суб’єктами правових відносин, правової поведінки у вигляді суспільної думки, переживань, почуттів, емоцій, оцінок Функції правосвідомості – це головні напрямки її впливу на правові явища, правову систему в цілому. Основними функціями правосвідомості є: Когнітивна – пізнання правової дійсності, в результаті чого формуються правові теорії, концепції, ідеї, суб’єкти набувають правових знань;Правоутворююча – правосвідомість є джерелом права, правові нормативні акти виступають як форма зовнішнього виразу правосвідомості суспільства і законотворчих органів держави. Правові принципи, що є результатом правосвідомості, визначають основні якості норм права, форм і засобів правового регулювання;Регулююча – вплив права на суспільні відносини через правосвідомість суб’єктів права, їх правові знання, оцінки, почуття, мотиви і установки Структуру правової свідомості становлять три складові:Правові знання. Суб’єкт набуває правових знань у процесі відображення різних правових явищ, включаючи відомості про конкретні норми права, призначення правової надбудови, правового регулювання, ролі тих чи інших правозастосовчих і правоохоронних органів і посадових осіб держави і т. ін.Правові оцінки. Роль правових оцінних уявлень виявляється у тому, що особа не просто прямо репродукує у своїх діях те, що моделюється у правових нормах, а критично оцінює, переосмислює їх у свідомості, співвідносить зі своїми поглядами про правове, обов’язкове, необхідне.Правові установки. Відображують не тільки готовність до певної правової поведінки, але й схильність до певних уявлень, оцінки правових явищ, тобто правові установки впливають як на регулятивну, так і пізнавальну та оцінну функції правосвідомості.

Основні ознаки держави Територія.Суверенітет.Наявність системи органів, установ та організацій, що створюються державою для виконання її функцій та об’єднуються поняттям “механізм держави”. Наявність політичної публічної влади.Наявність можливості розробляти, приймати чи санкціонувати правові норми,Можливість встановлювати форми та види податків з метою утримання державних органів та виконання загально-соціальних ьфункцій.Факультативні