є ще суспільно корисна праця. Вона теж здебільшого виконується в інтересах сім'ї, хоча відомі й інші приклади. На ліквідацію Чорнобильської аварії було задіяно тисячі працівників. Усі вони ризикували своїм життям не стільки в інтересах своєї сім'ї, як заради спіль-ного блага. То хіба до такої праці не повинна утверджуватись повага?
Нарешті вибір подружжям заняття може й не бути суспільно-корисним і не обов'язково бути таким, що приносить користь сім'ї — головне, щоб воно не завдавало шкоди іншим суб'єктам суспільних відносин і не було забороненою законом діяльністю. Закон (і не тільки сімейно-правовий) дає людині можливість зберегти свою індивідуальність (про яку дещо критично йшлося стосовно ст. 51 СК) у сфері особистих схильностей до того чи іншого заняття, спрямованого на задоволення її емоціональних чи духовних інтересів.
Пункт 2 ст. 54 СК передбачає, що усі найважливіші питання життя сім'ї мають вирішуватися подружжям спільно, на засадах рівності. Дружина, чоловік мають право противитися усуненню їх від вирішення питань життя сім'ї. Здійснення цього права кожним із подружжя можна оцінювати з допомогою п. ст. 54 СК, в якому зазначено, що дії одного з подружжя стосовно життя сім'ї вважаються такими, що вчинені за згодою другого з подружжя. Тому якщо спір щодо вирішення того чи іншого важливого питання життя сім'ї не виник, то необхідно вважати, що це питання між подружжям погоджено. Але необхідно мати на увазі й те, що в деяких випадках закон зобов'язує подружжя таке погодження оформити належним чином. Так, для укладання одним із подружжя договорів, які потребують державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути надана письмово. Згода на укладання дого-вору, який потребує нотаріального посвідчення і(або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена (п. 3 ст. 65 СК).
ПРАВО ДРУЖИНИ ТА ЧОЛОВІКА НА ОСОБИСТУ СВОБОДУ
Згідно зі ст. 56 СК змістом особистої свободи кожного з подружжя є право:
на вибір місця свого проживання;
на припинення шлюбних відносин;
на вжиття заходів, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства, щодо підтримання шлюбних відносин.
Право подружжя на вибір місця проживання законом відне-сено до особистих немайнових прав кожного із подружжя. Хоча за звичайних умов сімейного життя подружжя проживає суміс-но. Саме сумісне проживання створює необхідні передумови для розвитку сім'ї та здійснення її функцій (ведення спільного господарства, виховання дітей, вирішення інших немайнових та майнових питань, що виникають під час шлюбу). Виходячи з цього, закон України не передбачає інституту роздільного проживання подружжя, хоча кожному з них надає право вибору місця свого проживання. Цим самим законодавець заперечує будь-яку можливість примусу подружжя до сумісного прожи-вання і підкреслює, що шлюб не звужує кола особистих прав громадян і не обмежує їх правоздатності.
У житії зустрічаються випадки, коли за тих чи інших обста-вин подружжя сумісно не проживає. Це можуть бути профе-сійні інтереси чоловіка чи жінки, інтереси їхніх дітей (необхідність лікування, догляд і нагляд за ними). Роздільне проживання може зумовлюватись також іншими обставинами.
Необхідно врахувати і те, що роздільне проживання подружжя може свідчити про фактичне припинення шлюбних відносин між ними. Якщо не буде встановлено, то на підставі п. 6 ст. 57 СК суд має визнати особистою приватною власністю дружини чи чоловіка майно, набуте кожним з них за час такого роздільного проживання.
Право на припинення шлюбних відносин хоч і належить до особистих немайнових прав подружжя, але має свою специфіку.
По-перше, волевиявлення подружжя чи одного з них недос-татньо для припинення шлюбних відносин. Необхідно ще й рішення компетентного державного органу про розірвання шлюбу.
По-друге, не завжди волевиявлення подружжя чи одною з них є підставою для винесення такого рішення. Суд може від-мовити в задоволенні позову.
По-третє, волевиявлення подружжя може ставитись під сум-нів шляхом вжиття судом заходів щодо примирення учасників спору, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства (ст. 111 СК).
По-четверте, при розірванні шлюбу мають враховуватись інтереси й інших осіб, насамперед малолітніх дітей і дітей-сиріт (п. 1 ст. 112 СК).
ВИСНОВКИ
Особисті немайнові права становлять лише частину правового статусу подружжя, але ця частина має суттєве значення, бо є фундаментом для створення сім’ї.
Зміст правового статусу подружжя розкривається в нормах, що визначають конкретні права і обов’язків. Чинний закон дає можливість розрізняти особистий і майновий правовий статус подружжя. Особистий правовий статус – це особисті немайнові права і обов’язки подружжя.