Загальне право було створено суддями, що дозволяли суперечки між окремими індивідами. Норма загального права менш абстрактна, ніж норма права романо-германскої правової родини, і спрямована на те, щоб розв'язати конкретну проблему, а не сформулювати загальне правило поведінки на майбутнє. Норми, що стосуються відправлення правосуддя, судового процесу, доказів і навіть виконання судових рішень, в очах юристів цих країн мають не менше, а навіть більше значення, ніж норми, що відносяться до матеріального права.

Загальне право в силу свого походження зв'язано з королівською владою. Воно одержувало поштовх для свого розвитку тоді, коли порядок у країні перебував під загрозою чи коли які-небудь важливі обставини вимагали чи виправдували втручання королівської влади. У цих випадках воно як би здобувало риси публічного права, тому що суперечки приватного характеру цікавили суди загального права лише в тій мірі, у якій вони торкалися інтересів чи Корони королівства. Вплив же римського права на англійське загальне право протягом всієї історії його розвитку був украй незначним і не торкнулося його основ.

З погляду відомих розподілів права на відміну від романо-германского права в англійському праві немає ні розподілу на право публічне й приватне право, ні розподілу на цивільне право, торгове право, адміністративне право, право соціального забезпечення. Замість цього в англійському праві існує розподіл у першу чергу на загальне право й право справедливості.

Право справедливості – це сукупність норм, що створювалися судом канцлера, для,,,,,, того щоб доповнювати, а іноді і переглядати систему загального права, ставши недостатньою. Згодом право справедливості якщо і не стало цілком, те виявило тенденцію до того, щоб стати сукупністю справ, розглянутих шляхом письмової процедури, а загальне право з'являється як сукупність справ, розглянутих по колишній усній процедурі. Загальне право включає крім карного договірне право, питання цивільної відповідальності (правопорушення). Право справедливості включає, у свою чергу, розв'язувати суперечки про нерухомість, довірчу власність, про торгові товариства, справи, пов'язані з неспроможністю, із тлумаченням заповітів і ліквідацією спадщини.

Загальне право характеризується специфічними джерелами. Це «право судової практики», коли в рішеннях судів не тільки застосовуються, але і створюються норми права. Англійська норма права, таким чином, тісно зв'язана з обставинами конкретної справи і застосовується для вирішення справ, аналогічних тому, по якому дане рішення було прийнято. Таку норму права не можна зробити більш загальну й абстрактну, тому що це докорінно змінить сам характер англійського права, перетворить його в право доктринальне. Англійці дуже стримано відносяться до такої трансформації: вони сприймають норми, видані законодавцем, які б ясні вони не були, тільки в тому випадку, коли вони витлумачені судовою практикою. Таким чином, практика ніби заміняє в системі джерел права норми, видані законодавцем.

Англійське право, створене історично Вестмінстерськими судами (загальне право) і канцлерським судом (право справедливості), є правом судової практики не тільки по своєму походженню. Тому що вплив університетів і доктрини в Англії було значно слабкіше, ніж на континенті, а загальний перегляд права ніколи не здійснювався законодавцями у формі кодификації, англійське право зберегло у відношенні джерел права і свою структуру, і свої первісні риси. Це – типове прецедентне право (case law).

Другим джерелом англійського права поряд із судовою практикою є закон – закон у буквальному значенні цього слова і різні підзаконні акти, прийняті у виконання закону. Поряд із судовою практикою і законом існує третє джерело англійського права – звичай. Значення звичаю дуже другорядне і не йде в порівняння з основними джерелами англійського права.

В Англії проведений розподіл – невідоме в Європі – на так називане високе правосуддя, здійснюване вищими судами, і нижче правосуддя, здійснюване великим числом нижчестоячих судів і квазіюридичних органів. Судді англійських високих судів займають важливі позиції, і їхня роль очевидна. На відміну від того, що має місце на континенті, в Англії існує справжня судова влада, що за значенням і престижем не нижче законодавчої і виконавчої влади. В Англії немає прокурорських органів при судах. Наявність представника виконавчої влади здавалося б англійцям несумісним з автономією і достоїнством судової влади. Немає тут і міністерства юстиції, хоча багато хто і пророкують утворення такого органа.

2.2. Право США

За 200 років незалежного розвитку американське право набуло настільки велику різноманітність, що стало значно відрізнятися від англійського зразка. На відміну від Англії, США мають власну писану конституцію, що визначає державний устрій країни як федеративну державу і містить перелік основних прав і свобод громадян, дотримувати які зобов'язаний законодавець, суди і виконавча влада.

Американське право відрізняється від англійського права більшим ступенем структурованості, систематизованості, величезною роллю Конституції, дворівневою державною і правовою системою, поліфонічною правовою культурою. Адже США створювалися поступово на базі децентралізованих форм спілкування і структур, що надалі привели до федералізму як системи державної децентрализації і самоврядування.

Приведені вище пояснення дають можливість виділити ряд специфічних рис американського права в родині загального права. По-перше, дворівневий правовий розвиток, при якому паралельно й у той же час у взаємодії діють правові системи федерації і штатів. Своєрідні способи уніфікації права в масштабі федерації.

По-друге, високе положення федеральної Конституції, питома вага якої практично визначається тлумаченням її положень Верховним судом.

По-третє, реалізація відомої доктрини