судової аудиторії. Не варто стояти нерухомо, слід допо-магати собі жестами, мімікою. Заклякле або скам'яніле обличчя про-курора не викликає довіри і залишає враження напруженості. Рухи і жестикуляція — природні елементи поведінки ритора, додатковий засіб впливу на учасників судового процесу, публіку в залі судово-го засідання.
Рухи, жести, міміка, як ніщо інше, — належність індивідуаль-ного стилю судового ритора. Виникають вони ніби самі собою, ви-ходячи із змісту, емоційного настрою промови, пов'язані з рухом думки і почуттями виступаючого. Кроки уперед в необхідний мо-мент підсилюють значущість того чи іншого місця промови, допо-магають зосередити на ньому увагу аудиторії. Відступаючи назад, ритор ніби дає аудиторії можливість «відпочити» і потім переклю-чає увагу на іншу частину промови.
В мистецтві судового ритора, поряд з вказівними і описовими, використовуються жести емоційні, такі як стиснутий кулак, витягнута рука, рухи головою, руками. Ці жести викликають аналогічні прихо-вані рухи у слухачів, настроюють їх відповідним чином. Міміка рито-ра — чудовий стимулятор емоцій аудиторії. Вона здатна передати радість і печаль, сумніви й іронію, рішучість і презирство. У гарного ритора «обличчя говорить разом з язиком» говорив Анатолій Коні.