Відносини між підприємствами і Державним фондом сприяння зайнятості щодо страхування від безробіття праців-ників підприємства, а також відносини між службою зайня-тості й громадянами щодо надання послуг з працевлашту-вання, профорієнтації, підшукування відповідної роботи, профнавчання, перенавчання, підвищення кваліфікації, надання статусу безробітного з виплатою допомоги по безробіттю, а також матеріальної допомоги в період профпідготовки за рахунок коштів Державного фонду сприяння зайнятості є соціально-забезпечувальними і входять у предмет права со-ціального забезпечення.

Об'єктивною основою для виникнення соціально-забезпе-чувальних відносин і відмежовування їх від інших суспіль-них відносин, врегульованих правом, виступають соціальні ризики, при яких особа втрачає роботу, кошти для існуван-ня з незалежних від неї причин. Соціальними ризиками ви-ступають вікова або фізіологічна непрацездатність (досяг-нення пенсійного віку або встановлення інвалідності), хво-роба, втрата роботи, втрата годувальника тощо. Для здійснен-ня соціального забезпечення держава створює соціальні фон-ди, кошти яких формуються як за рахунок страхових внесків роботодавців і працівників (Пенсійний фонд, Фонд соціаль-ного страхування, Державний фонд сприяння зайнятості), так і за рахунок інших джерел (Фонд соціального захисту інвалідів, державний та комунальний бюджети). Ще однією ознакою соціально-забезпечувальних відносин є неодмінна участь у них держави в особі спеціально уповноважених органів: органів соціального захисту, державної служби зай-нятості або соціальних фондів. Нарешті, для соціальне забез-печувальних відносин характерне використання методу соці-ального подання послуг, виплат, а також принципу соціальної солідарності при розподілі соціальних коштів. Всі названі ознаки мають місце при здійсненні службою зайнятості по-слуг громадянам.

Третя група відносин у сфері зайнятості й працевлашту-вання складається між працівником і підприємством щодо укладення трудового договору на основі направлення служ-би зайнятості. Сюди також входять відносини з викорис-тання працівників на сезонних, громадських роботах за на-правленням служби зайнятості. У таких випадках укладається трудовий договір і на працівника поширюється трудове за-конодавство. Вказані відносини складають предмет трудо-вого права.

У предмет трудового права також входять відносини, що витікають з укладення колективного договору і колектив-них угод, щодо створення додаткових робочих місць всере-дині підприємства для працівників, котрі потребують соці-ального захисту — інвалідів, жінок з малолітніми дітьми, багатодітних сімей, молодих працівників, з організації навчан-ня і перенавчання за рахунок коштів підприємства праців-ників, що вивільнюються; з поділу одного робочого місця (посади) між двома працівниками з метою недопущення скорочення працівників.

У сучасний період відбувається "реконструкція" відно-син, тісно пов'язаних з трудовими. Передусім з цих відносин виділилася і за новим соціальним змістом, і за законодавчим забезпеченням група колективних трудових відносин. На нашу думку, цю групу складають відносини: соціального парт-нерства; з участі трудових колективів у встановленні колек-тивних умов праці; з участі трудових колективів в управлінні організаціями; щодо укладення і виконання колективного договору і колективних угод на галузевому, регіональному і національному рівнях; щодо діяльності професійних спілок та інших органів представництва трудових колективів у соці-ально-трудових відносинах та із застосування трудового за-конодавства; з приводу утворення об'єднань роботодавців та їхньої діяльності; з вирішення індивідуальних і колектив-них трудових спорів.

У 1978 p. ідея колективних трудових відносин була сфор-мульована в науці трудового права професором С.А. Івано-вим, професором Р.З. Лівшицем, професором Ю.П. Орлов-ським. У 1984 р. ідея була підтримана і розвинена А. Р. Мацюком. Цими вченими було обгрунтовано однорідність і цілісність предмета трудового права, дано глибоке обгрунту-вання колективно-трудових відносин, саме трудовий харак-тер відносин між трудовим колективом, комітетом профспіл-ки і підприємством; доведено, що предмет трудового права складають індивідуальні й колективні трудові відносини.

Не всі вчені сприйняли цю позицію. Зокрема, професор А.С. Пашков вважав, що колективні відносини носять лише організаційний характер щодо встановлення умов праці й не можуть бути визнані трудовими відносинами нарівні з індивідуальними трудовими відносинами

Виробництво матеріальних і духовних благ здійснюєть-ся колективною працею, шляхом об'єднання зусиль трудя-щих. Колективний характер праці має базовий, об'єктивний характер. Колективна трудова діяльність утворює реальну систему суспільних зв'язків — відносин. У сфері колектив-них трудових відносин виникають колективні інтереси, які реалізуються в названих вище відносинах. Потрібно підкрес-лити визначальне значення колективних інтересів саме в сфері праці як матеріальної основи, загальної умови люд-ського суспільства, особливо в умовах глобалізації економі-ки, розширення міжнародних зв'язків. Такі інтереси в сфері праці врегульовані правом і знаходять своє вирішення в організаційно-правовому механізмі їх узгодження, що все більш розширяється, взаємодії, нарешті, у захисті.

Колективні трудові відносини характеризуються наявніс-тю колективних суб'єктів, які будучи визнані правом, отри-мали свій реальний правовий статус. Створено нове законо-давство, прийнято закони України "Про колективні догово-ри і угоди", "Про підприємства в Україні", "Про оплату праці", "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)", "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності", які створили легальну базу для функціонуван-ня колективних трудових відносин. Україна ратифікувала Конвенцію МОП №98 про застосування принципів права на організацію і ведення колективних переговорів (1949 p.) (Бю-летень Мінпраці. - 1994. - №9-10), Конвенцію МОП №154 про сприяння колективним переговорам (1981 p.) (Постано-ва Верховної Ради України №3932—12 від 4 лютого 1994 p. // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — №23. — Ст. 165; Бюлетень Мінпраці. — 1994. — №6), Конвенцію №144 про тристоронні консультації для сприяння застосуванню міжнародних трудових норм (набула чинності для України 16 травня 1995 p.) (Закони України. Міжнародні договори України. - Т. 14. - К., 1999. - С. 215-218).

Суттєвою особливістю сучасного періоду є те, що з розвит-ком соціального партнерства колективні відносини вийшли за рамки підприємств і створили нову соціально-трудову вертикаль, що пронизує тканину трудових