свобод є судовий захист. У ст. 55 Конституції закріплено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Оскіль-ки вказані права в цей час є конституційними, то змінюється механізм захисту цих прав у разі їх порушення. Конститу-ція надає можливість безпосереднього звернення до суду з питань про захист трудових прав у разі їх порушення. Рані-ше майже всі індивідуальні трудові спори (за винятком спорів, зазначених у статтях 222, 232 КЗпП) спочатку розглядалися в комісіях з трудових спорів.
Ці та інші положення Конституції мають першорядне значення для правового регулювання суспільних відносин у сфері праці.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Ра-дою України, є частиною національного законодавства Украї-ни. До джерел трудового права належать ті з них, що містять норми трудового права.
Джерелами трудового права є пакти про права людини 1966 p., а також конвенції і рекомендації МОП, ратифіковані Україною. У вітчизняній літературі прийнято вважати, що конвенції та рекомендації Міжнародної Організації Праці становлять Міжнародний кодекс праці (Прокопенко B.I. Трудове право України: Підручник. — X.: Фірма "Консум", 1998. — С. 91). На 1 січня 2000 p. Україною ратифіковано 51 Конвенцію МОП. До джерел трудового права також нале-жать акти регіонального європейського рівня. Україна рати-фікувала Європейську конвенцію про захист прав людини і основних свобод, підписану 4 листопада 1950 p. Державами — членами Ради Європи. У цей час триває підготовчий процес до ратифікації Європейської соціальної хартії (переглянутої), підписаної державами—членами Ради Європи у Стразбурзі З травня 1996 p.
Важливе значення має послідовна політика України щодо зближення з Європейським Союзом, набуття статусу асоційо-ваного, а згодом повноправного члена ЄС. Вже згадувалось про затвердження Указом Президента України від 11 черв-ня 1998 p. Стратегії інтеграції України в Європейський Союз. Важливе місце у Європейському Союзі належить соціаль-ний політиці, про посилення уваги до якої свідчить прийнят-тя у 1998 році Хартії основних соціальних прав трудящих. У цей час Хартія є основним документом, що визначає со-ціальну політику Співтовариства. Положення Хартії особ-ливо важливі для України на сучасному етапі її розвитку. Оскільки в Преамбулі Хартії підкреслюються однакова важ-ливість як економічних, так і соціальних аспектів, їх збалан-сованість, передбачено, що "соціальний консенсус сприяє укріпленню конкурентоспроможності підприємств, усієї еко-номіки в цілому та створенню робочих місць, і це — основна умова поступального економічного розвитку" (Право Евро-пейского Союза: правовое регулирование торгового оборота:
Учеб. пособие / Под ред. проф. В.В. Безбаха, доц. А.Я. Капус-тина, проф. В. К. Пучинского. - М.: ЗЕРЦАЛО, 1999. -С. 74-75).
В Хартії закріплено основні соціальні права трудящих Співтовариства — такі як свобода пересування, вибір роду роботи і професії, право на справедливу винагороду і поліп-шення умов життя і праці, право на соціальний захист, про-фесійне навчання і охорону праці. Основними принципами міжнародного трудового права Хартія визнає рівне ставлен-ня до чоловіків і жінок у сфері трудових відносин, свободу об'єднань і право соціальних партнерів вести переговори й укладати колективні договори. Вона також містить розділ про інформації, консультації і участь трудящих в управлінні виробництвом. Трудове законодавство ЄС містить директи-ви відносно статевої дискримінації з питань зайнятості, оплати праці, масових звільнень, прав працівників при бан-крутствах та передачі компанії, договірні зобов'язання щодо отримання інформації (Татам Алан. Право Європейського Союзу: Підруч. для студентів вищих навчальних закладів:
Пер. з англ. — К.: Абрис, 1998. — С. 258). Отже, необхідно поступово привести національне трудове законодавство у відповідність із європейськими стандартами.
До міжнародних актів як джерел трудового права нале-жать також двосторонні міжнародні договори: Угода між Урядом України та Урядом Словацької Республіки про взаємне працевлаштування громадян (Відомості Верховної Ради України. - 1998. - №24. - С. 140), Угода між Уря-дом України та Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам про взаємне працевлаштування громадян та їх соціальний захист (Відомості Верховної Ради України. — 1998. — №24. - С. 141)таін.
При цьому необхідно виходити з пріоритету норм міжна-родного права перед нормами національного законодавства. Згідно зі ст. 8-1 КЗпП, якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встанов-лені інші правила, ніж ті, що містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного догово-ру або міжнародної угоди. Це правило є обов'язковим і при вирішенні трудових спорів, але, на жаль, на практиці не зав-жди реалізується як зацікавленими особами, так і органами, що розглядають трудові спори.
Серед законів передусім необхідно назвати кодифікова-не джерело трудового права — Кодекс законів про працю України, затверджений Законом УРСР від 10 грудня 1971 p. і введений в дію з 1 червня 1972 p. Кодекс складається з 18 глав і 265 статей. За останні роки були внесені істотні зміни і доповнення до КЗпП у зв'язку з прийняттям важливих законодавчих актів. З 1987 p. майже на '/^ оновлені глави І, II, III, V, VI, IX. КЗпП доповнений главою ІІІ-А "Забезпечен-ня зайнятості вивільнюваних працівників", главою XVI-A "Трудовий колектив". До 236 статей з 265 чинного КЗпП внесені зміни і доповнення. Незважаючи на це, необхідним є прийняття нового кодифікованого закону, який належним чином врегулював би соціально-трудові відносини в нових умовах.
Як відомо, підготовлено проект нового Кодексу України про працю. Проте він має значні недоліки, які обговорювались у науковій літературі (див. Карпенко Д., Хуторян Н. Правові проблеми Загальної частини проекту Кодексу України про працю // Право України. - 1998. - №3. - С.