Визначення і система принципів трудового права
Залежно від того, в одній, декількох чи всіх галузях пра-ва діють відповідні принципи, їх можна розділити на ос-новні (загальні), міжгалузеві й галузеві.
У трудовому праві, як і в будь-якій іншій галузі права, міжгалузеві принципи діють, виявляються не цілком, а лише стосовно особливостей, врегульованих нормами трудового права суспільних відносин. Наприклад, міжгалузевий прин-цип охорони власності виявляється через встановлення обо-в'язку працівника дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір (ст. 139 КЗпП України), а також матеріальної відповідальності працівника за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок по-рушення покладених на нього трудових обов'язків (ст. 130 КЗпП України).
Галузеві принципи трудового права виражають загальні сутнісні властивості норм тільки даної галузі права. Таких принципів більшість, вони конкретизуються і виявляються в окремих інститутах і нормах залежно від їх змісту і цільо-вої спрямованості.
В літературі сучасні принципи трудового права поділя-ються на чотири групи:
1) такі, що виражають політику держави в галузі право-вого регулювання ринку праці й ефективної зайнятості;
2) що містять керівні засади в галузі встановлення умов праці працівників;
3) визначають правове регулювання застосування праці працівників;
4) що відображають головні напрями правової політи-ки в галузі охорони здоров'я і захисту трудових прав працівників (Трудове право: Учебник / Отв. ред. проф. О.В. Смир-нов. - М.: "Статус ЛТД+", 1996. - С. 23-24).
Виходячи з класифікації суспільних відносин, які є пред-метом сучасного трудового права України, на нашу думку, принципи трудового права можна поділити на 2 види: прин-ципи трудового регулювання індивідуальних трудових відно-син і принципи правового регулювання колективних трудо-вих відносин.
Основні принципи трудового права закріплено в Консти-туції України й інших найважливіших законодавчих актах.
Одним з них, проголошеним у Конституції України, є прин-цип верховенства права. Цей принцип виступає загальним для всіх галузей права і є головним орієнтиром у законо-творчій і правозастосовчій діяльності.
У ст. 43 Конституції України закріплений принцип свобо-ди праці: "Кожен має право на працю, що включає можли-вість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується". У цій же статті говориться про заборону використання примусової праці: "Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєн-ний і про надзвичайний стан".
Сучасний розвиток цивілізації на одне з перших місць висуває ідею всесвітнього захисту прав людини в сфері засто-сування праці. Цей постулат, що закріплений у загальнови-знаних міжнародних актах, вимагає перегляду традиційних підходів і оцінок. Зокрема, слід констатувати, що принципи свободи і рівності праці в умовах кризового стану економі-ки України носять багато в чому декларативний характер. Зростаючий рівень безробіття, фактичне закриття багатьох підприємств, скорочення витрат з держбюджету на такі жит-тєво важливі сфери, як охорона здоров'я, соціальне забезпе-чення, мізерні розміри допомоги по безробіттю, — все це зводить нанівець проголошення таких принципів. Недостат-ньо проголосити принцип, необхідно узгодити його реалізацію в цілому комплексі заходів щодо його забезпечення.
Неодноразово підкреслювався такий принцип, як рівність сторін трудового договору. Цей принцип, запозичений з цивілістичної концепції договору, фактично не відповідає реаль-ним суспільним відносинам. Потрібно ясно й однозначно визнати, що працівник і роботодавець не є рівними суб'єкта-ми. Працівник завжди є слабшою стороною, особливо тепер, в умовах кризи, і необхідна ціла система правових заходів щодо його захисту. Ці суб'єкти не рівні не лише в процесі трудових відносин, що визнавалося вченими, а й на стадії укладання трудового договору. Спад виробництва тільки загострив цю проблему. Не зайвим буде ознайомитися з оцін-кою цього питання на міжнародному рівні. У доповіді Гене-рального директора Міжнародного Бюро Праці підкреслюва-лося наступне: "Основна мета розвитку трудового законо-давства і системи трудових відносин протягом багатьох де-сятиріч полягала в тому, щоб покінчити з фікцією цивільно-го права XIX сторіччя, яка проголошувала, що сторони інди-відуального договору найму мають рівну силу, і тому вони повинні цілком самостійно визначати свої взаємовідноси-ни" (див. Меняющийся мир труда: главные проблемы буду-щего: Доклад Генерального директора МБТ на 72-й сессии MOT. - Женева, 1986. - С. 56).
Важливим для трудового права є конституційний прин-цип збереження існуючих прав і свобод (статті 22, 157 Кон-ституції). Цей принцип повинен бути обов'язково закріпле-ний в новому Трудовому кодексі. Адже насправді в сучасних умовах постійно відбувається протилежне. Постановами уря-ду, навіть інструкціями центральних органів виконавчої влади, передбачається звуження існуючих трудових прав. Наприк-лад, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 31 серпня 1996 p. №1033 "Про заходи щодо залучення додаткових надходжень до бюджету та підвищення соціальних виплат населенню" на період погашення заборгованості по заробітній платі праців-никам бюджетних установ доплата за суміщення професій (посад), виконання обов'язків тимчасово відсутніх праців-ників виплачується в розмірі до 30% посадового окладу пра-цівника, який виконує обов'язки тимчасово відсутнього пра-цівника; обмежується тривалість робочого часу на роботі за сумісництвом — не більш 4 годин у день. Однак ці обмежен-ня протирічать чинному законодавству. Постановою Кабіне-ту Міністрів України від 8 лютого 1999 p. №175 продовжена дія абзацу другого п. 2 та пунктів 5 і 8 постанови №1033 до 1 січня 2000 p. (Праця і зарплата. - 1999. - №4. - Лютий).
Ряд важливих принципів закріплено в Кодексі законів про працю України. Між тим у цей час не всі принципи трудового права отримали