Працівники як суб'єкти трудового права

Основними суб'єктами трудового права є сторони тру-дового відношення — працівник і роботодавець.

Як уже зазначалося, трудове право регулює працю най-маних працівників. Згідно з ч. 2 ст. 1 Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфлік-тів)" від 3 березня 1998 p. (Відомості Верховної Ради Украї-ни. — 1998. — №34. — Ст. 227) найманий працівник — фізична особа, яка працює за трудовим договором на підприємстві, в установі й організації, в їх об'єднаннях або у фізичних осіб, які використовують найману працю.

Як сторона трудового правовідношення працівник володіє трудовою правосуб'єктністю. Необхідно сказати, що фактична здатність до праці та здатність до праці як категорія юридична, тобто трудова правосуб'єктність, поняття не тотожні. Фактична здатність до праці виникає набагато раніше трудової право-суб'єктності, про наявність якої можна говорити тоді, коли у громадянина виникає здатність до систематичної, врегульо-ваної нормами права праці. На відміну від цивільного права трудова правоздатність і дієздатність виникають одночасно.

Трудова правосуб'єктність (правоздатність і дієздатність) працівників виникає за загальним правилом з 16 років. Із згоди одного з батьків або особи, яка його замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу особи, що досягли 15 років.

Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийом на роботу учнів з 14 років в порядку, передбаченому ст. 188 КЗпП України. Крім вікового критерію, трудову право-суб'єктність характеризує і вольовий критерій. Не є суб'єкта-ми трудового права особи, визнані судом недієздатними.

На Заході трудова правоздатність, як правило, виникає раніше трудової дієздатності — з 15—16 років, тобто з досяг-ненням мінімального віку прийому на роботу. Трудова дієздатність набувається з 18 років, а в деяких країнах — з 21 року (Киселев И.Я. Цит. раб. — С. 52).

Слід врахувати, що в окремих випадках законодавство про працю України встановлює граничний вік для виконан-ня деяких робіт. Наприклад, ст. 23 Закону України "Про державну службу" встановлений граничний вік перебування на державній службі — 60 років для чоловіків і 55 років для жінок (ці обмеження не поширюються на осіб, які обрані на виборні посади відповідно до Закону України "Про місце-ве самоврядування в Україні"). У разі необхідності керівник державного органу за погодженням з Начальником Голов-ного управління державної служби при Кабінеті Міністрів України може продовжити термін перебування на державній службі, але не більш ніж на 5 років. Однак цей та інші випад-ки, передбачені законодавством, — винятки із загального правила.

Разом з тим здатність виконувати певну роботу може бути в деяких випадках обмежена не тільки віком, але й станом здоров'я, статтю. Так, у ст. 9 Основ законодавства України про охорону здоров'я, прийнятих Верховною Радою України 19 листопада 1992 p., встановлені обмеження прав громадян, пов'язані зі станом їхнього здоров'я. У ч. 1 перед-бачено, що на підставах і в порядку, передбачених законами України, громадяни можуть бути визнані тимчасово або постійно не придатними за станом здоров'я до професійної або іншої діяльності, пов'язаної з підвищеною небезпекою для оточуючих, а також з виконанням певних державних функцій. У ст. 190 КЗпП міститься норма про заборону залучення осіб, молодших 18 років, до важких робіт і робіт зі шкідливи-ми або небезпечними умовами праці, а також підземних робіт. Фактична здатність виконувати певну роботу або зай-матися певною трудовою діяльністю може обмежуватися су-дом (ст. 31 КК України). Зокрема, в разі скоєння громадяни-ном певного злочину суд може позбавити його на строк до 5 років права займати виборні посади у громадських орга-нізаціях, державні посади, заборонити займати інші посади або займатися певною діяльністю. Однак це може бути лише часткове і тимчасове обмеження трудової правосуб'єктності. Повне позбавлення трудової правосуб'єктності не допускаєть-ся. Крім того, власник підприємства вправі запроваджувати обмеження щодо зайняття посад, пов'язаних із безпосеред-ньою підпорядкованістю або підконтрольністю, для близьких родичів чи свояків (ст. 25-1 КЗпП).

Певні обмеження передбачено законодавством про пра-цю, які направлені на охорону здоров'я працівника на ви-робництві. Згідно з ч. 5 ст. 24 КЗпП забороняється укладення трудового договору з громадянином, якому запропонована робота протипоказана за станом здоров'я. Для певних кате-горій працівників власник зобов'язаний створити пільговий режим праці. Зокрема, особливий характер має право-суб'єктність інвалідів. Згідно із КЗпП (ст. 172 та ін.) у ви-падках, передбачених законодавством, на власника покладаєть-ся обов'язок створити пільгові умови праці таким працівни-кам, встановити скорочений або неповний робочий час, органі-зувати навчання, перекваліфікацію та працевлаштування.

Розвиток ринкових відносин приніс нові тенденції щодо формування попиту на ринку праці, які у свою чергу відби-ваються на трудовій правосуб'єктності громадян. Чітко прослідковується нехтування працівниками старшого віку. Сьо-годні досить часто в оголошеннях про підбір кадрів можна зустріти цілий ряд вимог, не передбачених законодавством, встановлених фірмами, приватними підприємствами та ін. Так, в оголошеннях про вакансії кадрового агентства "Робо-та і навчання" вказані вікові вимоги до претендентів — до 35, 40, 45, 50 років; конкретно обумовлюється стать, причому якщо жіноча, то саме дівчина до 28—30 років, претенденти чоловічої статті — бажано до 35, 40, 45 років. Набули явного визнання реальні знання не тільки за фахом, але й іноземної мови, комп'ютера. Нарешті, у кадрових пропозиціях прямо вимагається певна "еталонна" зовнішність. Наприклад, вимо-ги до кандидата на посаду адміністратора престижного са-лону наступні: вища освіта, вільне володіння англійською мовою, ПК, досвід роботи на аналогічній посаді не менше 1 року, презентабельна зовнішність, дівчина до 28—30 років,