Міжнародно-правове регулювання праці
Відповідно до ст. 9 Конституції України діючі міжна-родні договори, згода на обов'язковість яких дана Верховною Радою, є частиною національного законодавства України. Якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлені інші правила, ніж ті, які містить законодавство України про працю, то застосовуються пра-вила міжнародного договору або міжнародної угоди (ст. 8-1 КЗпП України). Таким чином, в Конституції нашої держави і в Кодексі законів про працю України закріплений прин-цип пріоритету міжнародно-правовнх норм перед нормами національного законодавства.
Міжнародна правове регулювання праці — це встанов-лена міжнародними договорами (актами) система стандартів щодо регулювання праці, яку держави, що приєдналися до відповідного міжнародного договору (ратифікували його), використовують в національному трудовому законодавстві. Суб'єктами міжнародно-правового регулювання праці є ООН та її спеціалізований орган — Міжнародна Організація Праці (МОП). Суб'єктами міжнародно-правового регулювання пра-ці можуть бути різні об'єднання держав: Рада Європи, Євро-пейський Союз, СНД.
МОП була заснована урядами ряду країн згідно з рішен-ням Паризької конференції 11 квітня 1919 p. з ціллю міжна-родного співробітництва для усунення соціальної несправед-ливості шляхом поліпшення умов праці. У даний час МОП — одна зі спеціалізованих установ ООН. МОП покликана вирішувати такі завдання: розробка узгодженої політики та програм, спрямованих на вирішення соціально-трудових про-блем; розробка та прийняття міжнародних трудових норм (конвенцій та рекомендацій) для проведення прийнятої полі-тики у життя; допомога країнам — членам МОП у вирі-шенні проблем зайнятості та скороченні безробіття; розробка програм щодо поліпшення умов праці; розвиток соціального забезпечення; розробка заходів щодо захисту прав таких соціальне вразливих груп трудящих як жінки, молодь, особи похилого віку, працівники-мігранти; сприяння організаціям найманих працівників і підприємців в їхній роботі спільно з урядами щодо врегулювання соціально-трудових відносин.
На сьогоднішній день членами МОП є 174 держави. Від-повідно до Статуту МОП її членом може бути кожна дер-жава — член ООН. Україна являється членом МОП з 1954 p. Головним принципом роботи МОП є трипартизм, що озна-чає, що формування майже всіх органів МОП базується на основі трьохстороннього представництва — від урядів, пред-ставників працівників і підприємців (роботодавців). Отже, кожна держава представлена чотирма делегатами: два — від уряду, по одному — від підприємців і працівників. Вищий орган МОП — Міжнародна конференція праці (Генеральна конференція), яка скликається щорічно і складається з деле-гатів усіх держав — членів МОП. До компетенції Генераль-ної конференції відноситься прийняття міжнародних кон-венцій і рекомендацій, визначення задач і напрямів діяль-ності МОП, внесення змін в її Статут, прийом у члени МОП окремих держав, спостереження за застосуванням держава-ми ратифікованих ними конвенцій, а також рекомендацій МОП.
Виконавчим органом МОП є Адміністративна рада, яка обирається на Міжнародній конференції праці й складаєть-ся з 56 чоловік: 28 делегатів представляють уряди, 14 — підприємців і 14 — працівників. Адміністративна рада при-значає Генерального директора Міжнародного Бюро Праці.
Міжнародне Бюро Праці - постійний орган МОП вико-нує функції секретаріату, він не є суб'єктом міжнародно-правового регулювання праці, але займається підготовкою конвенцій і рекомендацій МОП і спостереженням за їх засто-суванням, збиранням і поширенням інформації щодо міжна-родно-правового регулювання умов праці найманих праців-ників. Міжнародне Бюро Праці займається підготовкою ма-теріалів до конференції МОП, надає допомогу державам у виробленні законів на основі рішень Генеральної конференції, видає публікації щодо міжнародно-правового регулювання праці.
Згідно з Статутом МОП одним з головних напрямків діяльності цієї організації є нормотворчість, тобто створення міжнародних трудових стандартів. МОП приймає конвенції та рекомендації, що стосуються різних аспектів праці.
Конвенції приймаються Генеральною конференцією більшістю (не менше Уу) голосів присутніх делегатів. Кон-венція набуває статусу багатосторонньої міжнародної угоди після ратифікації її як мінімум двома державами — члена-ми МОП і з цього моменту накладає певні зобов'язання як на ті держави, що ратифікували її, так і на держави, що не ратифікували даної конвенції. Для окремої держави — чле-на МОП конвенція стає юридичне обов'язковою тільки після ратифікації її вищим органом державної влади (конвенції містять правила також про порядок їх денонсації). У разі ратифікації конвенції держава зобов'язана прийняти зако-нодавчі акти для проведення її в життя і раз на 2—4 роки подавати в МОП доповіді відносно вжитих заходів щодо ефективного застосування ратифікованої конвенції. Якщо конвенція не ратифікована, держава несе зобов'язання інфор-мувати по запитах Адміністративної ради МОП про стан національного законодавства і практики відносно такої кон-венції, а також про заходи, які передбачається вжити для надання їй сили.
Рекомендація не є міжнародним договором і не повинна бути ратифікована. Рекомендація є побажанням, пропозицією ввести відповідні норми в національне законодавство. Реко-мендація доповнює, уточнює і деталізує положення конвенції, дає можливість вибору державам при застосуванні між-народної норми. Рекомендація подається уряду держави — члена МОП з тим, щоб її положення шляхом прийняття за-кону або іншого нормативно-правового акта набули юри-дичної сили.
МОП приймає міжнародно-правові акти в сфері праці у таких напрямках: право на працю, заборона примусової праці, право на колективні переговори, право на страйк, зайнятість і працевлаштування, умови праці, охорона праці, соціальна співпраця працівників і роботодавців, мирні засоби вирішення трудових конфліктів, право працівників на створення про-фесійних організацій тощо. Систематизовані Конвенції і ре-комендації МОП утворюють Міжнародний кодекс праці. З 1919 р. МОП прийняла 181 конвенцію і 188 рекомендацій з широкого спектра питань у сфері праці. Це — основні права людини, зайнятість і навчання, умови праці або техніка без-пеки і гігієна праці.
Право на працю — одне
