Поняття, форми зайнятості та державна політика в цій сфері

Проблеми зайнятості та працевлаштування сьогодні в Україні є одними з найбільш актуальних. Очікуваної стабі-лізації на ринку праці не сталося, зберігається тенденція зрос-тання як офіційного, так і прихованого безробіття (одного з парадоксів вітчизняного ринку праці). Зареєстрований ри-нок праці у 1999 p. характеризувався загостренням пробле-ми безробіття серед працездатного населення внаслідок по-силення невідповідності пропозиції робочої сили і попиту на неї. За даними Держкомстату України чисельність за-реєстрованих безробітних громадян на 1 січня 2000 p. станови-ла 1174, 5 тис. осіб. Показник рівня зареєстрованого безробіття становив на цю ж дату 4,3% працездатного населення праце-здатного віку (Урядовий кур'єр. — 2000. — 29 березня). Середній термін безробіття досяг уже майже 10 місяців. Про-тягом 1999 року на обліку в державній службі зайнятості перебувало 2,5 млн не зайнятих трудовою діяльністю громадян. Кількість міст та районів, де рівень зареєстрованого безробіття перевищував 10%, зросла до 48 (Реалії і перспективи соціаль-ної політики // Урядовий кур'єр. — 2000. — 4 березня). У 1999 p. серед незайнятих осіб, які були зареєстровані з початку року, понад половину (50,9%) становили жінки, понад третину (38,2%) — молодь віком до 28 років. Не зміни-лись обсяги прихованого безробіття. Значними залишають-ся втрати робочого часу через відпустки без збереження заробітної плати, роботи на умовах неповного робочого часу. За дев'ять місяців 1999 р. у так званих адміністративних відпустках перебували 2,5 млн працівників, майже 2,1 млн працювали з неповним робочим часом. Якщо у 1993 p. такий вид прихованого безробіття становив 40%, то, за різними оцінками, на початок 1999 p. — 50—60%.

На відміну від розвинених країн у нас інша природа без-робіття. Вона виникла не на фоні перевиробництва, а навпа-ки — при масовому дефіциті. Найбільше число працівників залишаються без роботи через скорочення обсягів вироб-ництва в зв'язку з недопоставками сировини, комплектую-чих виробів, порушенням договірних зобов'язань, розривом виробничих зв'язків. Різке зростання цін на сировину, енер-гоносії, обладнання, а також тарифів на транспортне обслу-говування, що призвело до банкрутства і ліквідації нерента-бельних підприємств, також сприяло збільшенню кількості безробітних. Необхідно мати на увазі також реформування власності, конверсію оборонної промисловості, зупинку де-яких шахт, скорочення бюджетних установ та організацій. Таким чином, протягом останніх років на розвиток ринку праці впливали чинники, які призвели до спаду виробництва, обмеження розвитку соціально-культурних галузей, зростання прихованого безробіття і вивільнення кадрів.

Наявність хронічного безробіття характерна сьогодні для багатьох колишніх соціалістичних країн, в яких на середину 1994 p. сформувалася майже 10-мільйонна армія "зайвих" людей, з яких 7,5 млн налічувалося в державах ЦСЄ, 1,9 млн — в країнах СНД і 0,16 млн — в країнах Балтії. 40% безробітних не мали роботи понад 12 місяців. Не краще ситуація склала-ся і в західноєвропейських країнах, де поза виробництвом виявилося 12% робочої сили. За рівнем безробіття Україна вже перевищила середньоєвропейські показники і показни-ки окремих країн з перехідною економікою.

Найбільш гострою є ситуація в невеликих містах і насе-лених пунктах, швидко зростає безробіття серед сільського населення — його зареєстрований рівень досяг майже 4%. Різними залишаються показники і по регіонах країни. За даними Світового банку реальне безробіття в Україні сягнуло 30%, а в деяких регіонах Західної України і Криму — 50% (Праця і зарплата. — 1999. — №8. — Квітень).

Набула поширення нерегламентована тіньова зайнятість. Крім офіційного ринку праці в Україні склався тіньовий ринок. За даними Науково-дослідного центру зайнятості на-селення і ринку праці в 1998 р. "нерегламентований прибу-ток" отримували 6—8 млн чол., або 20—27% працездатного населення. Отже, ситуацію, що склалася в Україні з відтво-ренням трудового потенціалу та у сфері зайнятості, є підста-ви вважати надзвичайною.

Згідно з Законом "Про зайнятість населення" з 1 січня 1999 p. особи, звільнені за п. 1 ст. 40 КЗпП, повинні були отримувати допомогу за 2 і 3 місяці в розмірі 100% серед-ньої заробітної плати не з коштів підприємства (як це відбу-вається зараз), а з Державного фонду сприяння зайнятості населення. Враховуючи напруження на ринку праці, що збері-гається, Верховна Рада України прийняла Закон "Про строк введення в дію підпункту "б" пункту 1 статті 26 Закону Украї-ни "Про зайнятість населення" від 17 грудня 1999 року", яким ввела в дію вказаний пункт з 1 січня 2001 p. Таким чином, держава також намагається стримати зростання без-робіття , змушуючи власників обачливо підходити до прийнят-тя рішень про скорочення чисельності працівників, оскільки саме роботодавцю належить профінансувати період для праце-влаштування вивільнених працівників.

У нинішній ситуації держава повинна максимально впли-вати на формування ринку праці, вести активну політику щодо зайнятості населення. В Основних напрямах соціаль-ної політики на 1997—2000 роки визначені основні завдан-ня державної політики в сфері зайнятості й регулювання ринку праці. З метою подолання негативних явищ у сфері зайнятості й вирішення поставлених задач на державному і регіональних рівнях передбачається:—

проведення збалансованої інвестиційної та податкової політики, що стимулюватиме більш повне використання на-явних робочих місць, розвиток малих підприємств, капіта-ловкладення в галузі народного господарства;—

запровадження системи стимулювання розвитку під-приємництва, малого та середнього бізнесу, індивідуальної трудової діяльності, особливо на територіях пріоритетного розвитку;—

розроблення спеціальних програм стабілізації економіки для регіонів з високим рівнем безробіття, з виділенням під них пільгових державних замовлень і кредитів підприєм-ствам за умови збільшення кількості робочих місць;—

реформування системи призначення і виплати допо-моги з безробіття, розроблення заходів, що сприяли б