Законом України від 20 березня 1991 p. були внесені істотні зміни і доповнення в КЗпП, зокрема, ст. 21 була до-повнена новою ч. З, в якій контракт визначається як особлива форма трудового договору, в якому термін його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріаль-на), умови матеріального забезпечення й організації праці працівника, умови розірвання трудового договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Застосування контракту викликало багато питань. Після пер-шого захоплення цим новим видом трудового договору з'ясу-валося, що контракт несе не стільки позитивні положення для працівника, скільки негативні. Головна соціальна небез-пека контракту полягає у його строковому характері. В умо-вах економічної кризи в Україні ефективність контракту ставала дедалі сумнівнішою, його примусове застосування обмежувало права працівників. Таким чином, одним з найбільш суттєвих правових питань стало питання про сферу застосу-вання контракту.

Перша редакція ч. З ст. 21 КЗпП встановлювала: "Сфера застосування контракту визначається законодавством".

Контракт набув дуже широкого застосування. У багатьох випадках власники не звертали уваги на застереження від-носно сфери його застосування й укладали контракти з будь-якими працівниками.

В Україні було визначено сферу обов'язкового застосування контракту і сферу застосування контракту за уго-дою сторін.

При обов'язковому застосуванні контракту виключаєть-ся укладення трудового договору іншого виду. В обов'язково-му порядку укладається контракт з керівниками підприємств, що знаходяться в загальнодержавній власності (Декрет Кабі-нету Міністрів України від 15 грудня 1992 р. "Про управління майном, що знаходиться в загальнодержавній власності");

керівниками підприємств, які за державною програмою прива-тизації підлягають перетворенню на відкриті акціонерні това-риства, на строк до моменту скликання перших загальних зборів акціонерів (Указ Президента України від 19 травня 1995 р. "Про забезпечення управління майном, що знаходиться в загальнодержавній власності в процесі його приватизації");

керівними, науковими, творчими й іншими працівниками закладу (установи) України гуманітарної сфери, що мають статус національного (Положення про національний заклад (установи) України від 16 червня 1995 p.); керівниками закладів освіти, що знаходяться в загальнодержавній власності і підлеглих Міністерству освіти України й іншим міністер-ствам і відомствам (Закон України "Про освіту" від 25 травня 1991 р. в редакції Закону України від 23 березня 1996 p.);

працівниками АН України (в тому числі іноземними вчени-ми) (постанова Президії Верховної Ради УРСР від 17 січня 1991 p. "Про статус Академії Наук УРСР"); керівними і творчими працівниками театральних і концертно-видовищ-них закладів, підприємств і організацій культури (постано-ва Кабінету Міністрів України від ЗО травня 1997 p. №511);

керівниками і деякими працівниками залізничного транс-порту, які працевлаштовуються за контрактною формою тру-дового договору (постанова Кабінету Міністрів України від 15 липня 1997 p. №764); спортсменами, тренерами й іншими фахівцями штатних національних збірних спортивних ко-манд (постанова Кабінету Міністрів України №63 від 6 люто-го 1992 р. "Про упорядкування фінансування і матеріально-го забезпечення в галузі спорту"); помічниками адвокатів (Закон України "Про адвокатуру" від 10 грудня 1992 p.) і деякими іншими працівниками.

Сфера застосування контракту за угодою сторін регла-ментується значною кількістю нормативно-правових актів. У цьому випадку роботодавець не має права вимагати від пра-цівника укладення контракту. Якщо працівник вже займав посаду, то з прийняттям відповідного нормативно-правового акта, що передбачає можливість укладення контракту, власник може запропонувати працівнику переукласти звичайний тру-довий договір на контракт, але якщо працівник відмовиться, трудові відносини тривають у звичайному правовому режимі.

Погоджувальна форма контракту передбачена для праців-ників науково-технічної сфери і сфери освіти (Закон Украї-ни "Про освіту"); працівників селянських (фермерських) гос-подарств (Закон України "Про селянське (фермерське) гос-подарство" від 20 грудня 1991 р. в ред. Закону від 22 червня 1993 p.); працівників, що приймаються за наймом підприєм-цями (Закон України "Про підприємництво" від 7 січня 1991 p.); керівників підприємств (Закон України "Про під-приємства в Україні"); працівників, що приймаються за най-мом на товарні біржі (Закон України "Про товарну біржу");

працівників підприємств з іноземними інвестиціями (Закон України "Про іноземні інвестиції") і деяких інших катего-рій працівників. У таких випадках контракт може бути укла-дений за угодою сторін. Однак слід мати на увазі наступне. Ст. 9 Закону "Про підприємництво" у питанні щодо можли-вості укладення контракту при найманні працівників на роботу стосується усіх організаційних форм підприємництва і не обмежує таку можливість певною категорією працівників. Разом з тим у таких випадках мають бути додержані поло-ження ч. 2 ст. 23 КЗпП про те, що строковий договір укла-дається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк із врахуванням характе-ру наступної роботи або умов її виконання, або інтересів працівника, та в інших випадках, передбачених законодавчи-ми актами (Правові позиції щодо розгляду судами окре-мих категорій цивільних справ / / Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1998. — №8. — С. 213).

Пленум Верховного Суду України в п. 7 постанови №9 від 6 листопада 1992 р. "Про практику розгляду судами тру-дових спорів" роз'яснив, що власник або уповноважений ним орган може вимагати від працівника, який працює за трудо-вим договором, встановлення контракту тільки в тому ви-падку, якщо він відноситься до категорії працівників, з яки-ми згідно із законодавством можна укладати контракт (на-приклад, керівники підприємств).

Конституційний Суд України дав офіційне тлумачення терміна "законодавство", який вживається в ч. З ст. 21 КЗпП, яким охоплюються закони України, діючі міжнародні дого-вори України, згода на обов'язковість