Це положення розповсюджується також на іноземних громадян, які будуть проходити професійне навчання або підвищувати кваліфікацію із залученням їх до роботи (ста-жування), направлених закордонними роботодавцями в Україну для виконання певного об'єму робіт або послуг на основі контрактів, укладених між українськими й іноземни-ми суб'єктами господарської діяльності. Дозвіл на праце-влаштування є основою для видачі іноземному громадяни-нові візи на в'їзд в Україну.

Дозвіл на працевлаштування не потрібний іноземним гро-мадянам, які постійно проживають в Україні, та іншим іно-земцям у випадках, передбачених законами та Міжнародни-ми договорами України.

Дозвіл, як правило, видається на один рік. Він може бути продовжений, але максимальний термін безперервного пере-бування іноземця в Україні на підставі дозволів на праце-влаштування не може перевищувати 4 роки. Після перерви не менше 6 місяців процедура може бути повторена.

Роботодавець протягом 3 днів з моменту початку та при-пинення роботи іноземцем зобов'язаний письмово повідо-мити про це в Республіканський центр зайнятості.

У рамках СНД державами було укладено ряд угод з питань трудового і соціального забезпечення. Так, 15 квітня 1994 p. 12 держав-учасниць, в тому числі Україна, підписали Угоду про співпрацю в галузі трудової міграції і соціального захисту трудяших-мігрантів. Угодою передбачено, що порядок працевлаштування працівників-мігрантів, які постійно проживають на території сторони виїзду і на законних підста-вах займаються оплачуваною діяльністю в країні працевлаш-тування, встановлює сторона працевлаштування, виходячи з чинного на її території законодавства. При цьому кожна зі сторін визнає (без легалізації) дипломи, посвідчення про освіту, документи про присвоєння звань, розряду, кваліфі-кації та інші необхідні документи і завірений у встановле-ному порядку на території сторони виїзду переклад їх на державну мову або на російську мову.

Трудова діяльність працівника оформляється трудовим договором (контрактом), який вручається працівнику до виїз-ду на роботу. У трудовому договорі (контракті) повинні місти-тися всі основні реквізити роботодавця і працівника, про-фесійні вимоги до працівника, відомості про зміст роботи, умови праці та її оплату, тривалість робочого дня і відпо-чинку, умови мешкання, а також термін дії трудового дого-вору, умови його розірвання, порядок відшкодування транс-портних витрат. Якщо трудовий договір розірвано в зв'язку з ліквідацією або реорганізацією підприємства (установи, організації), скороченням чисельності, або штату, працівників, то на працівника-мігранта розповсюджуються всі пільги і компенсації відповідно до законодавства сторони праце-влаштування. У такому випадку працівник підлягає повер-ненню у бік виїзду за рахунок коштів роботодавця. Трудовий договір (контракт) не може передаватися від одного робо-тодавця (наймача) до іншого.

Трудящі-мігранти мають право на соціальне страхуван-ня і соціальне забезпечення (крім пенсійного, яке регулюється спеціальною Угодою в рамках СНД від 13 березня 1992 p. і двосторонніми угодами) законодавством сторони праце-влаштування.

Трудовий стаж, в тому числі на пільгових умовах і за спеціальністю, взаємно визнається сторонами.

У разі остаточного виїзду трудящого-мігранта з сторони працевлаштування роботодавець (наймач) видає йому дові-дку або інший документ, який містить дані про тривалість роботи і заробітну плату помісячне.

У разі смерті працівника роботодавець (наймач) органі-зовує перевезення тіла й особистого майна померлого на те-риторію сторони виїзду, несе всі пов'язані з цим витрати, інформує дипломатичне або консульське представництво цієї сторони з наданням матеріалів про факт смерті (Людина і праця: Інформаційний бюлетень Міністерства праці та соці-альної політики України. — 1995. — №8).

Подібного роду двосторонні угоди були укладені Украї-ною з Російською Федерацією, Республікою Білорусь, Респуб-лікою Молдовою та іншими державами.

Трудовий договір про сумісництво

Згідно з ч. 2 ст. 21 КЗпП працівник має право реалізувати свою здатність до продуктивної і творчої праці шляхом укла-дення трудового договору на одному або одночасно на де-кількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інакше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї основної роботи, іншої регулярно оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної робо-ти час на тому ж або на іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина (підприємця, приватної осо-би) за наймом.

Правове регулювання роботи за сумісництвом на дер-жавних підприємствах здійснюється за постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 p. №245 "Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій" (ЗП України. - 1993. - №9. - Ст. 184), а та-кож Положенням про умови роботи за сумісництвом праців-ників державних підприємств, установ і організацій, затвер-дженим наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1996 p. (Людина і праця: Інформаційний бюлетень Міністер-ства праці та соціальної політики України. — 1993. — №8). Новий правовий режим роботи за сумісництвом більше відпо-відає ринковим відносинам і значно розширює права учас-ників трудових відносин.

Для роботи за сумісництвом згоди власника за основ-ним місцем роботи не потрібно. Разом з тим керівники дер-жавних підприємств, установ і організацій спільно з проф-спілковим комітетом можуть встановлювати обмеження на сумісництво для працівників окремих професій і посад, зай-нятих на важких, шкідливих і небезпечних роботах, додатко-ва робота яких може привести до несприятливих наслідків для стану їх здоров'я і безпеки виробництва. Обмеження поширюються також на осіб до 18 років і вагітних жінок. Не мають права працювати за сумісництвом керівники держав-них підприємств, їх заступники, керівники структурних підрозділів державних підприємств, їх заступники, за винят-ком наукової, викладацької і творчої