Поняття та види часу відпочинку
Законодавство про працю не дає визначення часу відпо-чинку. Наукою трудового права традиційно під часом відпо-чинку розуміється час, протягом якого працівник є вільним від виконання трудових обов'язків і вправі використовува-ти його на власний розсуд.
Як слушно зауважує П.Д. Пилипенко, правове поняття часу відпочинку не відповідає фізіологічному поняттю відпо-чинку, коли людина, наприклад, спить. У зв'язку з цим нау-ковці пропонували увесь час поза робочим часом називати "вільним від роботи часом" або "неробочим часом". Проте у законодавстві застосовується саме термін "час відпочинку", і його правовий аспект полягає у зв'язку із трудовими обо-в'язками працівника, а точніше, коли працівник вільний від такого зв'язку. Право на відпочинок гарантується нормуван-ням робочого часу (Трудове право України: Курс лекцій / За ред. П.Д. Пилипенка. — Львів: Вільна Україна, 1996. — С.97).
Законодавством встановлені наступні види часу відпо-чинку:—
перерви протягом робочого дня (зміни);—
щоденний відпочинок (міжзмінна перерва);—
вихідні дні (щотижневий відпочинок);—
святкові і неробочі дні;—
відпустки.
Відповідно до ст. 66 КЗпП перерва для відпочинку і хар-чування надається тривалістю не більше 2 годин. Така пере-рва повинна надаватись, як правило, через 4 години після початку роботи. Час початку і закінчення перерви встанов-люється правилами внутрішнього трудового розпорядку. Працівники використовують час перерви на свій розсуд. На цей час вони можуть відлучатися з місця роботи. На тих роботах, де через умови виробництва перерву встановити не можна, працівникам повинна бути надана можливість прий-мання їжі протягом робочого часу. Перелік таких робіт, по-рядок і місце приймання їжі встановлюється власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілко-вим комітетом підприємства, установи, організації. Перерви для відпочинку і харчування не включаються в робочий час і не оплачуються.
При роботі на відкритому повітрі в холодну пору року за рішенням роботодавця встановлюються перерви для обі-грівання. При цьому власник або уповноважений ним орган узгоджує з профспілковим комітетом кількість і тривалість таких перерв, а також обладнання місць обігрівання. Пере-рви для обігрівання включаються в робочий час (п. 4 Правил о работе на открытом воздухе в холодное время года: Обяза-тельное постановление НКТ СССР от 11 декабря 1929 р. // Кодекс законів про працю України з постатейними матеріа-лами // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 1997. - №11-12. - С. 382).
Правила про умови праці вантажників при навантажу-вально-розвантажувальних роботах, затверджені НКП СРСР 20 вересня 1931 p. (Кодекс законів про працю України з по-статейними матеріалами / / Бюлетень законодавства і юри-дичної практики України. - 1997. - №11-12. - С. 382), передбачають, крім обідньої перерви, спеціальні перерви для відпочинку, що входять в робочий час. Тривалість і порядок надання таких перерв визначається правилами внутрішньо-го трудового розпорядку.
Жінкам, котрі мають дітей віком до 1,5 року, крім загаль-ної для всіх працівників перерви для відпочинку і харчу-вання, надаються додаткові перерви для годування дитини. Ці перерви надаються не рідше ніж через 3 години після початку роботи тривалістю не менше ЗО хвилин кожна. За наявності двох і більше грудних дітей тривалість такої пере-рви має бути не менше години. Строки і порядок надання перерв встановлюються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом підпри-ємства, установи, організації і з врахуванням бажання матері. Перерви для годування дитини включаються в робочий час і оплачуються за середнім заробітком (ст. 183 КЗпП). Пра-вом на перерву для годування дитини користуються жінки, які працюють неповний робочий час. За бажанням жінки, що має дітей, і в залежності від тривалості її робочого дня (зміни) допускається: приєднання перерви для годування дитини до перерви для відпочинку і харчування; перенесення 1 або в сумарному вигляді 2 перерв для годування дитини на кінець робочого дня, тобто більш раннє закінчення роботи в по-рівнянні з тривалістю робочого дня, встановленою трудовим договором (п. 10 Положения о порядке и условиях примене-ния труда женщин, имеющих детей и работающих неполное рабочее время: Утв. постановлением Госкомтруда СССР и Секретариата ВЦСПС от 29 апреля 1980 г. №111/8-51 // Бюллетень Госкомтруда СССР. — 1980. — №8).
Щотижневий безперервний відпочинок (вихідні дні) — його тривалість повинна бути не менш як 42 години (ст. 70 КЗпП). При 5-денному робочому тижні працівникам надаєть-ся 2 вихідних дні на тиждень, як правило, підряд — в суботу і неділю. При режимі 6-денного робочого тижня працівни-кам надається 1 вихідний день. Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при 5-денному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графі-ком роботи підприємства, погодженим з профспілковим ко-мітетом і, як правило, має надаватися підряд із загальним вихідним днем. На підприємствах, в установах, організаціях, де робота не може бути припинена в загальний вихідний день у зв'язку з необхідністю обслуговування населення (магазини, підприємства побутового обслуговування, театри, музеї та ін.), вихідні дні встановлюються місцевими радами (ст. 68 КЗпП). Відповідно до ст. 69 КЗпП на підприємствах, зупинення роботи яких неможливе з виробничо-технічних умов або у зв'язку з необхідністю безперервного обслугову-вання населення, а також на навантажувально-розвантажу-вальних роботах, пов'язаних з роботою транспорту, вихідні дні надаються в різні дні тижня почергово кожній групі працівників згідно з графіком змінності, що затверджується влас-ником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом.
На працівника, який перебуває у відрядженні, поширюєть-ся режим робочого часу того підприємства, до якого він відряджений. Замість днів відпочинку, не використаних за час відрядження,