Відпустки, їх види та порядок надання
Відпустка — це час відпочинку, який обчислюється в календарних днях і надається працівникам із збереженням місця роботи і заробітної плати.
Право на відпустки мають всі громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, уста-новами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої приналежності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Нарівні з громадяна-ми України право на відпустки мають іноземні громадяни та особи без громадянства, які працюють в Україні (ст. 2 Закону України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 p.). Право на відпустку мають працівники, які уклали безстро-кові трудові договори, трудові договори на визначений строк, на час виконання певної роботи, сезонні, тимчасові працівни-ки і сумісники, працівники, які працюють на умовах неповного робочого часу. Не користуються правом на відпустку особи, які працюють за цивільно-правовими угодами; засудже-ні до виправних робіт без позбавлення волі; засуджені в період позбавлення волі.
Право на відпустку забезпечується гарантованим надан-ням відпустки визначеної тривалості зі збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених Законом України "Про відпуст-ки", та забороною заміни відпустки компенсацією, крім ви-падків, які передбачені ст. 24 цього закону. На жаль, не завжди на багатьох приватних підприємствах, які використовують працю найманих працівників, останні можуть скористатися правом на відпустку. Власники таких підприємств не нада-ють її під загрозою звільнення, а в тих випадках, коли відпуст-ка і надається, то всупереч ч. З ст. 2 Закону "Про відпустки" — надається відпустка без збереження заробітної плати.
Вперше в національному законодавстві у ст. З Закону "Про відпустки" передбачено право працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисцип-ліни) на невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки. Згідно зч.2 цієї статті у разі звільнення працівника у зв'яз-ку з закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк тру-дового договору. У цьому випадку чинність трудового дого-вору продовжується до закінчення відпустки. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Закону "Про відпустки" час хвороби працівника у період відпустки, засвідчений у встановленому порядку, про-довжує її, а тому днем звільнення є останній день хвороби.
У тлумаченні деяких статей Закону України "Про від-пустки" М. Пузир обгрунтовано ставить питання про мож-ливість відкликання працівником заяви про звільнення у час використання відпустки у разі звільнення (Практика застосування Закону України "Про відпустки" // Праця і зарплата. - 1999. - №7 (167). - Квітень. - С. 19). Ду-мається, що якщо днем звільнення при цій ситуації є ос-танній день відпустки, працівник має право відкликати заяву про звільнення до цього дня включно.
Види відпусток. Законом України "Про відпустки" пе-редбачені наступні види відпусток:
1) щорічні відпустки: основна відпустка (ст. 6 цього Закону);
додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст. 7 цього Закону);
додаткова відпустка за особливий характер праці (ст. 8 цього Закону);
інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;
2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону);
3) творча відпустка (ст. 16 цього Закону);
4) соціальні відпустки:
відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (ст. 17 цьо-го Закону);
відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку (ст. 18 цього Закону);
додаткова відпустка працівникам, які мають дітей (ст. 19 цього Закону);
5) відпуски без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).
Законодавством, колективним договором, угодою та трудо-вим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
Щорічна основна відпустка надається працівникам для відновлення працездатності тривалістю не менше як 24 ка-лендарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічуєть-ся з дня укладення трудового договору. Святкові та неробочі дні (ст. 73 КЗпП) не враховуються при визначенні трива-лості відпусток.
Окремим категоріям працівників, вказаним в ст. 6 Закону "Про відпустки", надається щорічна основна відпустка більшої тривалості. Так, промислово-виробничому персоналу вугіль-ної, сланцевої, металургійної, електроенергетичної промисло-вості, а також зайнятому на відкритих гірничих роботах, на роботах на поверхні шахт, розрізів, кар'єрів і рудників, на будівельно-монтажних роботах у шахтному будівництві, на транспортуванні та збагаченні корисних копалин, надається щорічна основна відпустка тривалістю 24 календарних дні зі збільшенням за кожних 2 відпрацьованих роки на 2 кален-дарних дні, але не більше 28 календарних днів; працівникам, зайнятим на підземних гірничих роботах та в розрізах, кар'є-рах і рудниках глибиною 150 метрів і нижче, надається що-річна основна відпустка тривалістю 28 календарних днів не-залежно від стажу роботи, а в розрізах, кар'єрах і рудниках глибиною до 150 метрів — 24 календарних дні зі збільшенням на 4 календарних дні при стажі роботи на даному підприємстві 2 роки і більше; працівникам лісової промис-ловості та лісового господарства, державних заповідників, національних парків, що мають лісові площі, лісомисливських господарств, постійних лісозаготівельних і лісогосподарських підрозділів інших підприємств, а також лісництв надається щорічна основна відпустка тривалістю 28 календарних днів за Списком робіт, професій і посад працівників лісової про-мисловості та лісового господарства, державних заповідників, національних парків, що мають лісові площі, лісомисливських господарств, постійних лісозаготівельних і лісогосподарських підрозділів інших підприємств, а також лісництв, яким на-дається щорічна основна відпустка тривалістю 28 календар-них днів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Украї-ни від 9 червня 1997 p. №570 (Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами // Бюлетень