За станом на березень 1998 р. в Україні нараховувалося 1,2 млн працівників, заробітна плата яких знаходилась на рівні мінімальної зарплати. У 1998 p. з 47 зареєстрованих галузевих угод в 28 передбачена мінімальна зарплата на рівні межі малозабезпеченості — 73,7 гривні.

Мінімальна зарплата відіграє важливу роль у тарифній системі оплати праці, оскільки виступає розрахунковою ве-личиною для визначення розміру тарифної ставки робітни-ка І розряду. Так, постановою Кабінету Міністрів України №74 від 2 лютого 1993 р. "Про єдині тарифні умови оплати праці робітників і службовців за загальними (наскрізними) професіями і посадами" встановлено, що розмір тарифної ставки (окладу) І тарифного розряду визначається на рівні встановленого державою мінімального розміру зарплати. Ч. З ст. 6 Закону України "Про оплату праці" встановлено, що тарифна ставка І розряду встановлюється в розмірі, який перевищує законодавче встановлений розмір мінімальної зарплати. Залежно від тарифної ставки І розряду в рамках тарифної сітки здійснюється перерахунок тарифних ставок більш високих розрядів.

Однак роль мінімальної зарплати не вичерпується сфе-рою оплати праці. У багатьох законах, регулюючих відноси-ни в сфері соціального забезпечення, адміністративної, кри-мінальної відповідальності, мінімальна зарплата встановлена як еталон для визначення розміру соціальних виплат і штрафів як заходу адміністративної і кримінальної відпові-дальності. Незважаючи на це, розмір мінімальної заробітної плати не застосовується відносно соціальних виплат. У За-коні України "Про встановлення величини вартості межі малозабезпеченості та розміру мінімальної заробітної плати на 1999 рік" спеціально обумовлено, що до прийняття Вер-ховною Радою України змін до законів, у нормах яких для розрахунків застосовується мінімальна заробітна плата, крім Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", Кабінету Міністрів України здійснювати перегляд цих норм, виходячи з реальних можливостей видаткової частини Дер-жавного бюджету України на 1999 p. Таке положення нега-тивно відбивається на непрацездатних громадянах — суб'єк-тах соціально-забезпечувальних правовідносин. На цьому прикладі наочно видно наскільки гострою є проблема вста-новлення на законодавчому рівні соціальних стандартів як мінімальних державних гарантій і наскільки важливе співвід-ношення і узгодженість між такими стандартами.

Потрібно зазначити, що всі названі проблеми пов'язані з невизначеністю економіко-правової моделі мінімальної зар-плати в Україні. Світова практика виробила принаймні три варіанти соціального механізму мінімальної зарплати. Пер-ший — мінімальна заробітна плата виконує роль інструмен-та макроекономічної політики регулювання загальної заро-бітної плати, коли цей норматив використовується як основа мінімальних тарифних ставок як робітників, так і інших ка-тегорій працівників. Другий — концепція базового рівня, коли мінімальна заробітна плата служить єдиним нижчим рівнем в оплаті праці всіх працівників, але вона не пов'язується з тарифними ставками і посадовими окладами та із загаль-ною системою заробітної плати (використовують більшість країн з ринковою економікою — Франція, Іспанія, Японія, Бразилія та ін.). Третій — так звана еталонна мінімальна заробітна плата, коли вона виконує роль базового рівня, а також використовується як еталон для соціального забезпе-чення громадян (див. Товстенко О., Ломанов І. Мінімальна заробітна плата: функціональна роль і методологічні осно-ви її застосування // Праця і зарплата. — 1997. — №23. — С. 8—9; Нова мінімальна заробітна плата // Праця і зар-плата. - 1998. - №14).

Україна, як бачимо, обрала своєрідний змішаний варіант першого і третього типів. Відсутність точної наукової концепції приводить до низької ефективності цього інституту. Залишаєть-ся невирішеним питання про те, погодинну чи щомісячну мінімальну заробітну плату встановлювати як норматив, чи потрібно включати в мінімальну заробітну плату інші додат-кові виплати; її співвідношення із середньою заробітною пла-тою; нарешті, потрібно визначитися з використанням мінімаль-ної заробітної плати стосовно соціальних виплат.

Держава також здійснює регулювання інших норм і га-рантій в оплаті праці. До таких норм належать оплата праці за роботу в понадурочний час; в святкові, неробочі й вихідні дні; в нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася бра-ком, не з вини працівника; працівників, молодших 18 років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи та ін.

До гарантій для працівників належать оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов'язків; для пра-цівників, що направляються для підвищення кваліфікації, на медичне обстеження в медичний заклад; для переведених працівників за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу в зв'язку з виробничою необхідністю; за час переведення на легшу ро-боту вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 3 років;

часу виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; у зв'язку з виконанням донорських обов'язків; встановлення гарантій і компенсацій працівни-кам при переїзді на роботу в іншу місцевість; службових відряджень; роботи в польових умовах та ін.

Усі вказані випадки в літературі об'єднуються поняттям "оплата праці при відхиленні від тарифних умов", тобто від виконання звичайних трудових обов'язків, зумовлених тру-довим договором. Ці відносини регулюються КЗпП, а також іншими нормативно-правовими актами. Порядок і умови такої оплати не можуть бути змінені у бік погіршення й обмеження прав працівників, але можуть бути поліпшені за рахунок прибутку підприємства, додаткових коштів власни-ка. Дотримання цих державних норм і гарантій є обов'язко-вим для підприємств і організацій всіх форм власності, та видів господарювання.

До сфери державного регулювання оплати праці нале-жить також встановлення умов і розмірів оплати праці керів-ників підприємств, заснованих на державній комунальній адресності. Постановою Кабінету Міністрів України "Про умови і розміри оплати праці керівників підприємств, засно-ваних на державній комунальній власності, та об'єднань дер-жавних підприємств" від 19 травня 1999 p. №859 керівникам Центральних і місцевих