Види матеріальної відповідальності працівників
Як уже зазначалося, у трудовому праві межі матеріаль-ної відповідальності працівників диференціюються залежно від форми вини працівника, характеру допущеного ним по-рушення обов'язків, виду майна, якому заподіяна шкода, і трудової функції, що виконується працівником.
Трудове законодавство передбачає два види матеріаль-ної відповідальності працівників: обмежену і повну.
Основний вид матеріальної відповідальності працівника — обмежена матеріальна відповідальність, яка полягає в обов'язку працівника, з вини якого було заподіяно шкоду, відшкодувати власнику (уповноваженому ним органу) пряму дійсну шкоду, але не більше його середнього місячного заро-бітку.
За правилами ст. 132 КЗпП за шкоду, заподіяну підприєм-ству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяна шкода, несуть матеріаль-ну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, крім випадків, коли законодавством вона передбачена в більшому, ніж цей заробіток розмірі. Обмежена матеріальна відповідальність працівників має універсальний характер, вона застосовуєть-ся завжди, якщо інше не передбачено законодавством.
Необхідно звернути увагу на межі матеріальної відпові-дальності, передбаченої за контрактом між працівником і роботодавцем. У ст. 21 КЗпП передбачено, що контрактом може бути визначено серед інших умов трудового договору також і умови про матеріальну відповідальність сторін кон-тракту. У п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду Украї-ни від 29 грудня 1992 p. №14 вказано, що якщо межі мате-ріальної відповідальності були визначені в укладеному з працівником контракті, вона покладається на нього відповід-но до умов контракту. Проте змін у КЗпП щодо розширення випадків повної матеріальної відповідальності працівників внесено не було. Таким чином, у законодавстві залишилося чинне раніше положення, за яким працівника не можна при-тягти до повної матеріальної відповідальності у випадках, не передбачених ст. 134 КЗпП, а серед них немає такої підстави, як умови встановлені контрактом. Згідно з нормою ст. 9 КЗпП, а також постановою Кабінету Міністрів України від 19 берез-ня 1994 p. №170 та затвердженого нею Положения про поря-док укладення контрактів при прийнятті (найманні) на ро-боту працівників, умови контракту, що погіршують станови-ще працівника порівняно з чинним законодавством, вважа-ються недійсними. Більше того, вказаним Положенням вста-новлено, що не можуть бути змінені контрактом імперативні норми законодавства, зокрема про порядок розгляду трудо-вих спорів та випадки повної матеріальної відповідальності (ст. 134 КЗпП). Таким чином, положення п. 4 постанови Пле-нуму Верховного Суду України №14 суперечать чинному законодавству і не можуть застосовуватись як такі.
У відповідності до ст. 133 КЗпП України обмежену ма-теріальну відповідальність несуть:
1) працівники — за псування або знищення через недба-лість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), інстру-ментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством, установою, організацією працівнику в користування;
2) керівники підприємств, установ, організацій і їхні за-ступники, керівники структурних підрозділів та їхні заступники при заподіянні шкоди підприємству, установі, організації зайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних чи грошо-вих цінностей, невжиттям необхідних заходів для запобі-гання простоям, випускові недоброякісної продукції, роз-краданню, знищенню і псуванню матеріальних чи грошових цінностей (ст. 133 КЗпП).
Зазначені службові особи несуть матеріальну відпові-дальність за ту частину шкоди, яка не відшкодована її безпо-середніми заподіювачами. При цьому загальна сума, що підля-гає стягненню, не повинна перевищувати суми, на яку заподія-но шкоду. Слід звернути особливу увагу на те, що на керів-ників та відповідних службових осіб покладено обов'язок забезпечення своєчасного та обов'язкового стягнення мате-ріальної шкоди, заподіяної працівниками. В іншому випадку, як підкреслив Пленум Верховного Суду України у своїй постанові №14, на таких службових осіб покладається мате-ріальна відповідальність у зазначених межах, якщо з їх вини не було своєчасно вжито заходів для стягнення шкоди з безпосередніх заподіювачів її й таку можливість підприєм-ство втратило.
При матеріальній відповідальності в межах середнього місячного заробітку він визначається відповідно до затвер-дженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 p. №100 Порядку обчислення середньої заробітної пла-ти (із змін. і доп.), а саме виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують вирішенню судом справи про відшкодування шкоди, або за фактично відпра-цьований час, якщо працівник пропрацював менше 2 місяців, а в разі, коли працівник останні 2 місяці перед вирішенням справи не працював або справа вирішується після його звільнення, — виходячи з виплат за попередні 2 місяці ро-боти на даному підприємстві (п. 4 постанови Пленуму Вер-ховного Суду України від 29 грудня 1992 р. в ред. постано-ви Пленуму від 28 березня 1997 p. №31).
Повна матеріальна відповідальність без обмеження будь-якою межею за шкоду, заподіяну працівником, передба-чена ст. 134 КЗпП. Перелік підстав притягнення до повної матеріальної відповідальності, що міститься в цій статті, є вичерпним.
До таких підстав відносяться:
1. Укладення між працівником і власником письмового
договору про повну матеріальну відповідальність (п. 1 cm. 134). За таким договором працівник приймає на себе повну матеріальну відповідальність за забезпечення збереження майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або інших цілей. Письмовий договір про повну матеріальну відповідальність у доповнення до трудового договору кон-кретизує обов'язки власника або уповноваженого ним орга-ну і працівника щодо забезпечення збереження матеріаль-них цінностей. Договори про повну матеріальну відпові-дальність укладаються при умові, що працівник досяг 18 років, тобто є повнолітнім і займає посаду (або виконує ро-боту), передбачену спеціальним переліком, затвердженим постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 28 грудня 1977 p. №447/24 "Про затвердження переліку посад і робіт, що заміщуються або що виконуються праців-никами, з якими підприємством, установою,