cm. 134 КЗпП). Відповідно до спеціаль-них нормативно-правових актів така відповідальність може бути покладена, зокрема, за шкоду, заподіяну: перевитратою пального на автомобільному транспорті; отриманням поса-довою особою премій внаслідок допущених з його вини ви-кривлень даних про виконання робіт; розкраданням, знищен-ням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних ме-талів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей; витра-тами підприємства, установи, організації на навчання у ви-щому навчальному закладі молодого фахівця в разі його звільнення з ініціативи власника або уповноваженого ним органу за порушення трудової дисципліни або за власним бажанням без поважних причин протягом 3 років з часу прий-няття на роботу за направленням (див. п. 12 постанови Пле-нуму Верховного Суду України №14 від 29 грудня 1992 р. в редакції постанови Пленуму від 28 березня 1997 p. №3). Видається, в останньому випадку відшкодування має прово-дитися за нормами цивільного законодавства, оскільки відсут-ня підстава матеріальної відповідальності — трудове майно-ве правопорушення.
7. Шкода завдана не при виконанні трудових обов'язків (п. 7 cm. 134). Наголосимо, що у такому випадку шкода за-подіюється не будь-якою особою підприємству, а саме праців-ником, який перебуває з таким підприємством у трудових відносинах на підставі трудового договору. Шкода не при виконанні трудових обов'язків може бути заподіяна як у робочий час, так і після його закінчення або до початку роботи. Типовим прикладом спричинення такої шкоди є викорис-тання майна підприємства в особистих цілях, при виконанні на обладнанні (приладах, автотранспорті) підприємства ро-боти, що не відноситься до трудової функції працівника.
Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що при визначенні розміру матеріальної шкоди, заподіяної праців-никами самовільним використанням з особистою метою тех-нічних засобів (автомобілів, тракторів, автокранів і т. ін.), належних підприємствам, установам, організаціям, потрібно виходити з того, що така шкода, заподіяна не при виконанні трудових (службових) обов'язків, підлягає відшкодуванню із застосуванням норм цивільного законодавства (статті 203, 453 ЦК України). У таких випадках шкода відшкодовується в повному розмірі, включаючи і нестримані підприємством, установою, організацією доходи від використання вказаних технічних засобів (див. п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 29 грудня 1992 p.). Вважаємо, що у цьому випадку Пленум Верховного Суду України (слідом за Пленумом Верховного Суду СРСР, який у 1989 p. таким же чином розтлумачив цю підставу) перевищив свої повно-важення і вдався не до роз'яснення, а до встановлення нор-ми права, яка суперечить чинному трудовому законодавству в частині загальних положень матеріальної відповідальності у трудовому праві на відміну від цивільно-правової відпові-дальності, зокрема відшкодування тільки прямої дійсної шкоди, в зв'язку з чим погіршує правове становище праців-ників.
8. Службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу (п. 8 cm. 134 КЗпП) несе матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди. Застосовуючи матеріальну відповідальність у повному роз-мірі шкоди на підставі п. 8 ст. 134 КЗпП, потрібно мати на увазі, що цим пунктом покладається обов'язок відшкодува-ти шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації в зв'язку з оплатою незаконно звільненому або переведеному працівнику часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи винними посадовими особами, за наказом або розпорядженням яких звільнення або переве-дення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі. Відпові-дальність у таких випадках покладається на службову осо-бу незалежно від форми вини.