У міжнародній практиці трудові колективи беруть актив-ну участь в управлінні підприємствами. Права в цій сфері включають право на інформацію, право на консультацію — на обговорення дій адміністрації і пропозицію альтерна-тивних рішень, право на участь у прийнятті рішень щодо стратегії розвитку підприємств, господарської діяльності, кад-рової політики, інвестиційної діяльності, на управління соціальними установами на підприємстві, на встановлення критеріїв введення нових методів оплати праці, розмірів премій (Киселев И.Я. Цит. раб. — С. 140— 145).

Давно відомо в практиці ділового менеджменту, що фірми, котрі процвітають, свій успіх будують не на відстороненні трудового колективу від власника, а, навпаки, на активній співпраці, співучасті, партнерстві цих сторін. В Україні ж як законодавство, так і практика його застосування поки розгля-дають інститут трудового колективу як формальну данину демократичним віянням. Права його урізані, проект Закону "Про трудові колективи" тривалий час не приймається. Таке ставлення з боку законодавця важко зрозуміти. Повноваження трудового колективу, його правовий статус повинні знайти належне закріплення в спеціальному законі, причому ці пов-новаження повинні відповідати міжнародним стандартам.

Переглянута Європейська соціальна хартія, яка була підпи-сана державами — членами Ради Європи 3 травня 1996 р. в Страсбурзі, а 7 травня 1999 p. — підписана Україною і підго-товка до ратифікації якої ведеться в Україні, передбачає ком-плекс індивідуальних і колективних трудових прав у сфері найманої праці. До колективних трудових прав Переглянута хартія відносить наступні: право всіх працівників та робото-давців на свободу об'єднання у національні або міжнародні організації для захисту своїх економічних і соціальних інте-ресів (ст. 5); право працівників і роботодавців на укладення колективних договорів (ст. 6); право працівників брати участь у визначенні й поліпшенні умов праці та виробничого сере-довища на підприємстві (ст. 22); право представників від працівників на захист від дій, що завдають їм шкоди, та на створення належних умов для виконання ними своїх обо-в'язків (ст. 28); право працівників на інформацію та кон-сультації під час колективного звільнення (ст. 29).

Повноваження трудового колективу всіх видів підпри-ємств в Україні, на яких використовується наймана праця, реалізуються, якщо інше не передбачене статутом, загальни-ми зборами (конференцією) і їх виборним органом, члени якого обираються таємним голосуванням на зборах (конфе-ренції) трудового колективу терміном на 2—3 роки не мен-ше ніж Уд голосів.

Компетенція і повноваження трудового колективу і його виборних органів визначаються в статуті підприємства. У статуті підприємства визначається й орган, що має право представляти інтереси трудового колективу (рада трудово-го колективу, рада підприємства, профспілковий комітет та інші). Заслуговує уваги і реанімація забутих у нас виробни-чих нарад, які успішно функціонують за рубежем.

Актуальним є питання про розмежування прав трудових колективів і профспілок на виробництві. Ця проблема не нова для трудового права України. Наприкінці 80-х — початку 90-х років вона була надзвичайно гострою у зв'язку з вве-денням Законом СРСР "Про державне підприємство" такого органу трудового колективу як рада трудового колективу. Вирішенню цієї проблеми багато зусиль віддав відомий український вчений професор P.I. Кондратьев (див. Кондра-тьев Р. И. Закон о государственном предприятии и права трудовых коллективов. — К.: Вища школа, 1988; Кондра-тьев P.I. Рада трудового колективу: які її повноваження // Радянське право. — 1990. — №4). Висновки і пропозиції вченого про критерії розмежування компетенції профкому і ради трудового колективу, про загальний принцип спрямо-ваності діяльності профспілок на захист прав працівників, а трудових колективів — на розв'язання виробничих питань залишаються актуальними і корисними сьогодні, особливо напередодні прийняття Закону України "Про трудові ко-лективи".