Проведення глобальних макроекономічних перетворень практично неможливе без відпрацьованого механізму пере-говорного процесу. Для України, як і для більшості країн Центральної та Східної Європи, властивий розвиток двох рів-нів — загальнодержавного, на якому укладаються угоди між урядом, об'єднанням роботодавців і профспілками, та вироб-ничого — на рівні підприємства. Недостатньо розвинутими залишаються галузевий і регіональні рівні, тобто середній рівень. Отже, необхідно структурувати організації робото-давців, їхні асоціації на рівні галузі. П. 4.3. Генеральної уго-ди передбачено зобов'язання сторін вживати заходів до ство-рення галузевих і регіональних об'єднань роботодавців та залучення їхніх представницьких органів до колективних пе-реговорів з укладанням угод відповідного рівня. В цей час значна частина галузевих і регіональних угод укладається без участі представницьких організацій роботодавців, що звужує сферу їх дії. Кабінет Міністрів України 6 жовтня 1999 року видав доручення міністерствам, іншим центральним і місцевим органам виконавчої влади завершити організацій-ну роботу зі створення представницьких органів об'єднань роботодавців в галузях економіки і регіонах країни та про-інформувати Кабінет Міністрів про проведену роботу.

Представники МОП називають три головних недоліки у сфері соціально-трудових відносин в Україні: по-перше, відсутність структурованих організацій роботодавців приват-ного сектору, бізнесу; по-друге, недостатньо структурований процес соціального діалогу, його поляризація (він реалізується на загальнодержавному рівні та на підприємстві); по-третє, суперечність у законодавстві не лише з соціально-трудових, а й економічних відносин, що регулює підприємницькі сто-сунки (Проблеми соціально-трудових відносин в Україні у контексті міжнародного досвіду // Україна: аспекти праці. - 1998. - №4. - С. 46).

У цей час відбувається побудова організаційної структу-ри Конфедерації роботодавців України. Поступово створю-ються галузеві організації роботодавців, які взмозі реально впливати на вирішення конкретних соціально-економічних проблем. Такі організації вже створено у хімічній, фарфоро-во-скляній промисловості, найближчим часом будуть ство-рені у дорожньому комплексі, будівництві, зв'язку, вугільній галузі, у сфері ринкової торгівлі (Работодатель работнику не волк // Office magazine. — 1999. —№6).

Таким чином, держава повинна дбати про зростання ролі громадських об'єднань підприємців в сучасній ринковій еко-номіці. Разом з тим самі об'єднання мають активізувати свою роль як учасники соціального партнерства в ім'я досягнен-ня соціальної злагоди. На жаль, не всі організації робото-давців чітко усвідомлюють своє соціальне призначення, пра-ва та обов'язки. Зростанню ролі об'єднань підприємців у со-ціально-трудових відносинах та при реалізації економічної політики в державі сприятиме прийняття Закону України "Про організації роботодавців", більш широке залучення цих об'єднань органами державної влади та органами місцево-го самоврядування до участі у вирішенні важливих соціаль-но-економічних питань у межах їхньої компетенції. Необхід-но доповнити законодавчу регламентацію діяльності проф-спілок відповідною регламентацією діяльності організацій ро-ботодавців та їхніх об'єднань. В новому Трудовому кодексі України також необхідно закріпити правовий статус органі-зацій роботодавців та їхніх об'єднань як суб'єктів трудового права. До речі, в проекті Трудового кодексу Російської Фе-дерації є окрема глава "Представництво інтересів працівників та роботодавців", яка містить дві статті — "Представництво інтересів роботодавців" та "Об'єднання роботодавців".

Саме організації роботодавців мають допомогти товаро-виробникам вийти за вузькі межі індивідуальних інтересів та усвідомити колективні, визначити перешкоди, які є на шляху до ринкових відносин. Тільки сумісними зусиллями органів держави, роботодавців і профспілок можливе розв'я-зання важливих проблем сьогодення.