колективному договорі не може бути знижений рівень со-ціальних гарантій. Тому, логічно вплітаючись у нормативну тканину колективного договору, інформаційні умови забез-печують цілісність змісту з конкретного питання.
Нормативні умови колективного договору — це локальні норми права, встановлені сторонами в межах їх компетенції, які поширюються на працівників даної організації. З перехо-дом до ринкової економіки число нормативних положень колдоговорів різко зростає. Це пояснюється розширенням договірних засад у регулюванні трудових відносин, зростан-ням ролі локального регулювання. Нормативні умови діють протягом усього терміну, на який укладається колективний договір.
Зобов'язальні умови колективного договору являють собою конкретні зобов'язання сторін із зазначенням термінів їх виконання і суб'єктів-виконавців, відповідальних за їх виконання. Ці умови діють до їх виконання і завершуються виконанням. У ст. 7 Закону України "Про колективні дого-вори і угоди" міститься зразковий перелік питань, згідно з якими до договору можуть включатися взаємні зобов'язан-ня сторін. Цей перелік носить рекомендаційний характер. У колективному договорі встановлюються, зокрема, зобов'язання відносно:—
змін в організації виробництва і праці (скорочення чисельності або штату працівників; переведення підприєм-ства на багатозмінний режим роботи або на неповний робо-чий час);—
забезпечення продуктивної зайнятості (наприклад, ство-рення нових робочих місць для інвалідів, розподіл однієї посади між двома працівниками з неповним робочим часом);—
нормування і оплати праці, встановлення форми, сис-теми, розмірів заробітної плати, доплат, надбавок, преміаль-них й інших заохочувальних виплат;—
встановлення гарантій, компенсацій, пільг (наприклад, встановлення частково оплачуваних відпусток для жінок, котрі мають дітей, на більш тривалі терміни, ніж передбачено за-конодавством; встановлення заводських пенсій, допомог);—
участь трудового колективу в формуванні й розподілі прибутку (якщо це передбачене статутом підприємства);—
режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочин-ку (наприклад, конкретизація відпусток за ненормований режим роботи);—
умов і охорони праці (впровадження сучасних за-собів захисту здоров'я працівників; встановлення підвище-ної компенсації потерпілому при отриманні травми на ви-робництві);—
забезпечення житлово-побутового, культурного, медич-ного обслуговування, організації оздоровлення працівників (виділення коштів на житлове будівництво, оплата медичної страховки для працівників підприємства);—
гарантій діяльності виборних членів профспілкової або іншої представницької організації працівників (наприк-лад, членів ради трудового колективу, ради підприємства);—
умов регулювання фондів оплати праці, встановлення міжкваліфікаційних співвідношень в оплаті праці.
Колективний договір може передбачати додаткові, по-рівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії та пільги.
Як бачимо, за критерієм фінансування всі зобов'язання у колективному договорі поділяються на такі, що вимагають витрачання додаткових коштів від роботодавця, і на такі, що не вимагають фінансування, а стосуються організації праці, її вдосконалення. Як засвідчує практика, сьогодні здебільшого перша група зобов'язань роботодавцями не виконується, причина називається одна — економічна криза. У таких умо-вах не виконується не тільки додаткове соціально-економіч-не стимулювання, а й основні обов'язки роботодавця, котрі випливають в усякому разі з трудових договорів з конкрет-ними працівниками.
За даними перевірок головного державного інспектора праці Мінпраці України станом на липень 1998 p. переві-рено 1872 підприємства. Лише окремі підприємства, навіть за умов кризового стану економіки, знаходять шляхи для збіль-шення обсягів виробництва, підвищення його ефективності, виконують передбачені колективними договорами зобов'я-зання. Стосовно інших встановлено, що у даний час надзви-чайної гостроти набула проблема своєчасної виплати заробіт-ної плати, проте на кожному другому обстеженому підпри-ємстві, де є заборгованість, графіки погашення заборгованості не включено до колективних договорів. На ряді підприємств виплату заробітної плати передбачено колдоговором один раз на місяць, що є грубим порушенням ст. 115 КЗпП. Через брак коштів не виконуються зобов'язання щодо забезпечен-ня мінімальної оплати праці відповідно до мінімальних дер-жавних гарантій і галузевих угод. Стала стійкою тенденція До недовиконання заходів з охорони праці. Колективні договори багатьох підприємств не пройшли реєстрацію, як це передбачено ст. 9 Закону України "Про колективні договори і угоди". У колективних договорах не передбачається можли-вості надання працівникам безоплатних відпусток у разі виробничої необхідності, як цього вимагає ст. 26 Закону Украї-ни "Про відпустки" (Розвиток соціального партнерства в Україні — передумова активної соціально-економічної полі-тики // Праця і зарплата. — 1998 p. — №13. — Липень. — С.29).
Організаційні умови пов'язані з регламентацією поряд-ку укладення, зміни і припинення дії колективного догово-ру (умови про терміни дії колдоговору, контроль за його виконанням, порядок внесення змін і доповнень, відпові-дальність за порушення і невиконання колдоговору).
Колективні угоди: поняття і сторони
Угода — це правовий акт, що укладається між соціаль-ними партнерами і містить їхні зобов'язання щодо встанов-лення умов праці, зайнятості та соціальні гарантії для праців-ників держави, галузі, регіону. Угоди також є правовою фор-мою соціального партнерства і регулюють соціально-парт-нерські відносини на більш високому рівні.
Сторони угод визначено в ст. З Закону України "Про ко-лективні договори і угоди". Сторонами Генеральної угоди виступають: професійні спілки, які об'єдналися для ведення колективних переговорів і укладення Генеральної угоди; влас-ники або уповноважені ними органи, які об'єдналися для ве-дення колективних переговорів і укладення Генеральної уго-ди, на підприємствах яких зайнято більшість найманих праців-ників держави. Зокрема, Генеральна угода на 1997—1998 роки була укладена між Кабінетом Міністрів України, що здійснює управління об'єктами державної власності, і Українським союзом промисловців і підприємців, що об'єдналися для веден-ня колективних переговорів, з одного боку, і профспілковими об'єднаннями України, з іншого боку. 16 жовтня 1998 p., як уже зазначалося, була підписана Декларація про створення Конфедерації роботодавців, яка охоплює більше число пред-ставників роботодавців. І Генеральну угоду на 1999-2000 роки було підписано вже Кабінетом Міністрів України і Конфедера-цією роботодавців України та профспілковими об'єднаннями України.
Сторонами угоди на галузевому рівні є власники, об'єд-нання власників чи уповноважені ними органи і профспілки або об'єднання профспілок або інших представницьких