Важливим чинником рівності є надання жінкам однакової з чоловіками можливості брати участь в економічному і соціальному житті, усунення дискримінації в усіх аспектах трудової діяльності.

Принцип договірного характеру праці. Законодавство про працю визначає, що трудові відносини виникають за взаємною згодою сторін. Трудовий договір, за допомогою якого оформлюються трудові відносини, одночасно є і регулятором цих відносин, оскільки договором визначаються умови застосовування праці, взаємні права і обов'язки.

Відповідно до ст. 21 КЗпП трудовим договором визнається угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, а друга сторона - виплачувати йому заробітну плату і забезпечувати необхідні умови праці.

Абсолютної свободи при виборі конкретного робочого місця немає. Лише в окремих випадках, визначених законом, власники підприємств зобов'язані укласти трудовий договір з працівником, а відмова в цьому може бути оскаржена в суді.

Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурентній основі.

Громадянам, які належать до національних меншин відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою, чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах, або через національні культурні товариства.

Відповідно до статті 13 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права Конституція визнає право на освіту за кожною людиною, незалежно від її статі, раси, національності, соціального і майнового стану, роду та характеру занять, світоглядних переконань, належності до партій, ставлення до релігії, стану здоров'я та інших обставин.

Згідно з ст.44 Конституції України, ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів.

Порядок здійснення права на страйк встановлюється законом з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров'я, прав і свобод інших людей.

Ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті у страйку.

Заборона страйку можлива лише на підставі закону.

Закріплення Конституцією України права працівників на страйк є відтворенням в ній положень статті 8 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права.

Право на страйк належить лише тим, хто працює, і може бути використане ними для захисту своїх економічних і соціальних інтересів, що порушуються роботодавцем, у тому числі і державою. Страйк є кращим засобом вирішення колективного трудового спору (конфлікту). Страйк не допускається, якщо він створює загрозу життю і здоров'ю людей, а також на підприємствах і в організаціях залізничного і міського громадського транспорту (включаючи метро).

Конституція не передбачає можливості страйку працюючих з політичними вимогами. Тому такий страйк буде незаконним і не може бути допущений. Конституція встановлює основи порядку здійснення права на законний страйк, вимагаючи урахування страйкуючим необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров'я, прав і свобод громадян.

Брати чи не брати участь у страйку вирішує кожен працівник добровільно. За примушування до участі або неучасті в страйку винні особи несуть відповідальність у передбаченому законом порядку.

Рішення про визнання страйку незаконним приймається судом. Таке рішення зобов'язує трудові колективи припинити страйк і приступити до роботи не пізніше наступного дня після вручення копії органові, який очолює страйк.

В Конституції України передбачено: "Права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи, до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Міжнародний пакт про громадські і політичні права зобов'язує державу забезпечити всякій особі ефективний засіб правового захисту у випадку порушення її прав і свобод. Право на захист для будь-якої особи, яка його потребує, забезпечується державою, її компетентними судовими, адміністративними чи законодавчими владами.

Серед цих засобів захисту суб'єктивних прав і свобод людини і громадянина особливо відповідальна і ефективна роль належить суду. Конституцією передбачено, що права і свободи людини і громадянина, захищаються судом. В залежності від характеру порушень захист може здійснюватись у порядку конституційного, цивільного, кримінального або адміністративного судочинства. Демократичні принципи судочинства стають захистом від некомпетентності або можливої упередженості відповідних осіб.

Вперше в законодавстві України в Конституції передбачено і гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування і службових осіб. Тим самим створено реальний механізм відповідальності держави перед людиною за свою діяльність, здійснення нею обов'язку утвердження і забезпечення прав і свобод людини.

Для нашого законодавства цілком новим є інститут Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Практика існування цього інституту в інших країнах підтвердила його значення для захисту і забезпечення прав людини.

Кожен громадянин України або інша особа, що на законних підставах перебуває на території України, має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, який здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина.

З часу вступу України до Ради Європи нашим співвітчизникам стало можливим після повного використання національних засобів захисту своїх суб'єктивних прав і свобод, використовувати порядок, який певний час застосовується в країнах