Форми реалізації права залежить від способів правового регулювання – дозволяючий, імперативний, заохочуючий і автономний. В зв’язку із цим виділяють чотири форми реалізації права: дотримання, виконання, використання і застосування.

Доримання права – це така форма реалізації, яка полягає в пасивній поведінці учасників суспільних відносин. Вона виражається в утриманні від акитвних дій, щоб непорушити заборонні норми права. В даному випадку реалізується юридичний обов’язок. Наприклад, дотримання правил дорожньго руху, дисципліни праці. Дотримання права здійснюється, як правило, добровільно. Якщо ж ці норми порушуються, то реалізація здійснюється через державний примус при застосуванні норм права.

Виконання права – це така форма реалізації права, яка полягає в активній поведінці суб’єктів, оскільки необхідно виконати (здійснити) юридичні обов’язки, передбачені нормами права. Шляхом виконання реалізується зобов’язуючі норми права. Наприклад, реалізація договірних зобов’язань, сплата податків.

Використання права – це така форма реалізації правових норм, яка полягає в здійсненні суб’єктами своїх прав. Вона полягає в активній поведінці учасників суспільних відносин по реалізації суб’єктивних прав, свобод і законних інтересів, передбачених управомочними нормами права. Ця форма реалізації здійснюється добровільно, за власним бажанням суб’єктів. Наприклад, договір даріння, реалізація права на освіту, права на працю тощо.

Всі ці три форми реалізації норм права називають безпосередніми формами реалізації, оскільки суб’єкти реалізують самі свої суб’єктивні права, свободи і обов’язки. Четвертою формою реалізації права є застосування правових норм. Це особлива форма реалізації правових норм, яка вимагає окремого розгляду в наступних розділах.

В теорії і практиці застосування правових норм вживаються такі терміни, як правомірна, протиправна і правова поведінка і діяльність. Всі ці терміни характеризують різні стани діяльності і поведінки особи й інших суб’єктів суспільних відносин стосовно правових вимог, які закріплені в діючих нормативно-правових актах. Якщо поведінка чи діяльність відповідають вимогам права і закону, то вони вважаються правомірними, і навпаки, якщо суперечать вимогам права і закону, то вони – протиправні. Всі ці види поведінки і діяльності охоплюються одним терміном – «правова поведінка і діяльність». Всі інші дії особи можуть мати по своєму змісту моральний, політичний чи релігійний характер.

Поведінка – це категорія для визначення сукупності дій тварин і вчинків людини. У тварин поведінка має головним чинрм інстинктивну основу, у людини вона є ркзультатом переважно усвіломлених дій. Поведінка людини може бути послідовною і непослідовною. Послідовна поведінка виражається як система вчинків, об’єднаних спільністю мети, мотивів тощо. В даному випадку можна говорити про певну лінію поведінки людини. Непослідовна характеризується «перестрибуванням» від одних дій до інших, іноді немотивованих вчинків.

В цілому поведінка людини детермінується (обумовлена) матеріальними умовами її життя, видом діяльності, а також залежить від типу нервової системи, структури і спямованості психіки. Більш конкретно поведінка і діяльність людини обумовлена потребами, інтересами і бажаннями.

Діяльність відрізняється від поведінки тим, що вона має обов’язково свій предмет, завжди усвідомлена і здійснюється з певною метою. Діяльність включає дії та операції як складові одиниці, співвідносяться із потребами, інтересами, мотивами і цілями.

Розглядаючи діяльність як систему, можна виділити в ній суб’єкт діяльності, процес, предмет, умови, продукт діяльності. Прийнято виділяти три основні види людської діяльності: гру, навчання, та працю. Таким чином, поведінка і діяльність далеко не завжди співпадають.

Будь-яку поведінку особи чи її діяльність можна оцінювати з різних позицій – моралі, політики, релігії, права. З позицій моралі можна оцінити поведінку в категоріях «добра» і «зла», «справедливості» чи «несправедливості», з позицій права можна оцінити, чи вона правомірна, чи протиправна. Критерієм оцінки є соціальна цінність діяльності і поведінки особи, моральні норми, зразки, еталони, моделі, які закріплені в них, а також норми права. Поведінка чи діяльність, яка порушує загальноприйняті правила, є негативна і антисоціальна.

Тривалий час в нашій науці і практиці головна увіга приділялась вивченню протиправної поведінки. Це пов’язано із вивченням причини і умов правопорушень і злочинності. Разом із тим, неменш важливе питання – анліз і вивчення правомірної поведінки особи. Її в певній мірі вивчили в зв’язку із юридичними фактами, актами і поступками, які виражаються в формі дій або бездіяльності людей. Що ж являє собою правомірна поведінка особи? Щоб дати визначення поведінки, потрібно відрізати її від протиправної або від правопорушень.

Правомірна поведінка особи відрізняється від протиправної, по-перше, самими законами та іншими нормативно-правовими актами, а також принципами права. Конституція України й інші законодавчі акти встановлюють межі свободи в формі юридичних прав і свобод. Цим самим вони визначають і межі правомірної поведінки. Визначення меж правомірної поведінки залежить в значимій мірі і від правових принципів.

Наприклад, в колишньому СРСР діяв принцип «дозволенотільки те, що дозволяє закон». Чого недозволяв закон, те оцінювалось, як заборонена (протиправна) поведінка чи діяльність. В умовах переходу до правової держави почав діяти інший принцип: «дозволено все те, що незаборонено законом». Цей принцип розширив межі правомірної поведінки, але він може успішно функціонувати лише тоді, коли створена досконала система законодавства.