Інформація здебільшого є суспільним товаром і тому є особливим об’єктом соціальних відносин, правового регулювання, функціонального впливу держави та чинником виробничого характеру, що вимагає формування єдиного інформаційного простору, створення інформаційних ресурсів суспільства, ринку інформації, а також засобів забезпечення прав громадян на вільне володіння, одержання, поширення і використання інформації.

Інформаційний ринок — це ринок інформаційних продуктів та послуг, де діють усі обов’язкові атрибути ринкової економіки — закони попиту і пропозиції, життєвий цикл товару, ціна тощо [9, с. 89]. Крім того, механізм ринкового саморегулювання забезпечує ефективний розподіл ресурсів (інформаційних в тому числі — Авт.) лише за певних ідеальних умов. В реальних умовах існують вади ринку, які виникають унаслідок: неспроможності конкуренції; неспроможності ринку забезпечувати людей суспільними товарами; зовнішніх ефектів; неповноти ринків; недосконалості інформації; економічної нестабільності та ін. [10, с. 94]. Останнє потребує надання суспільству інформації, яка забезпечить здатність суб’єктів ринкових відносин приймати найбільш ефективні та раціональні рішення.

За цих умов розвиток науки, інформатизації стає домінуючим, а функціонування державних інститутів — інформаційно та науково залежним. Інформаційні мережі прибирають якості "нервової системи держави», яка забезпечить якість створення, гарантії зберігання та ефективність використання інформаційних ресурсів різними суспільними організаціями [11, с. 22-32].

Все це потребує: створення національної централізованої державної та недержавної інформаційної інфраструктури; з’ясування меж втручання держави у ринок інформації; визначення адміністративних та функціональних форм, методів та інструментів регулятивного впливу та їх співвідношення відповідно до умов розвитку ринкових відносин у країні.

Інформація — це об’єкт, що поєднує в собі елементи ідеального і матеріального, має вимірювані певними одиницями фізичні параметри, вартість і ціну, якими можна володіти, користуватися і розпоряджатися [12].

Ці відносини мають також певну галузеву приналежність. Основними галузями інформації, згідно зі ст. Закону України "Про інформацію", є: політична, економічна, духовна, науково-технічна, соціальна, екологічна, міжнародна.

За доступом інформацію класифікують як: загальнодоступну інформацію, конфіденційну інформацію (обмеженого доступу), інформацію про інтелектуальну власність, інформацію про державну таємницю (закрита), інформацію, заборонену для розповсюдження [1, с. 74].

Тому закономірним є те, що у науковій літературі ставиться питання про виокремлення галузі інформаційного права, предметом якого є суспільні відносини у сфері одержання, обробки, зберігання, передачі та розповсюдження інформації [1; 13, с. 7].

Інформація є об’єктом як публічного, так і приватного права. До джерел інформаційного права, зокрема, відносять: міжнародні акти, конституційні акти, спеціальні закони, окремі норми з інформаційних проблем галузевого законодавства, спеціальні підзаконні акти тощо [13, с. 11].

Ілюстрацією цього може слугувати той приклад, що свобода думки та вільне вираження своїх поглядів гарантується у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права. У Європейській конвенції про захист прав людини і основних свобод передбачено право громадян вільно поширювати інформацію.

Конституція України також містить низку положень, що регулюють відносини у сфері інформації. Зокрема, у ст. , 32 передбачено гарантії: таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції; збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди. У статті 35 гарантується право свободи думки і слова, а також право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію, а ст. прямо вказує, що інформаційна безпека є найважливішою функцією держави.

До сфери інформаційного права відносяться також конституційні права громадян на політичну, профспілкову та релігійну діяльність; право інтелектуальної власності; свобода літературної, художньої та науково-технічної творчості; право на освіту та інші права, де важливим інструментом реалізації прав є інформація чи певна інформаційна діяльність, чи ринок інформації взагалі.

Отже, поряд з політичною, економічною, соціальною, культурною та екологічною сферами суспільних відносин інформаційні процеси можна і, вважаємо, доцільно визнати окремою (інформаційною) сферою позитивно-правових відносин і регулятивного впливу держави та права.

Ці сфери збігаються із групами основних прав, свобод та відповідних обов’язків людини і громадянина. Відповідно до цього теоретично можливо виокремити певну сукупність (галузь) прав людини у сфері інформаційних процесів, інформатизації, які потребують владно-організуючого впливу з боку держави і є критерієм визначення окремої (інформаційної) функції держави із забезпечення цих прав.

Змістом інформаційної функції держави є діяльність у сфері забезпечення основних прав, свобод та відповідальності суб’єктів права, які беруть участь в інформаційних процесах та інформатизації.

Інформаційні процеси — це збір, обробка, накопичення, зберігання, пошук і поширення інформації.

Передусім держава створює правові засади і забезпечує правовий режим реалізації відносин у сфері інформаційних процесів. Зокрема, держава забезпечує: загальнодоступність інформаційних ресурсів, які не містять інформації з обмеженим доступом; захист об’єктів сфери інформатизації; достовірність, повноту та своєчасність інформації, що надається користувачеві; захист користувача (чи власника — Авт.) від порушення його прав тощо [2].

Зміст поняття інформатизації визначено в Законі України "Про Національну програму інформатизації": "Інформатизація — сукупність взаємопов’язаних організаційних, правових, політичних, соціально-економічних, науково-технічних, виробничих процесів, що спрямовані на створення умов для задоволення інформаційних потреб громадян та суспільства на основі створення, розвитку і використання інформаційних систем, мереж, ресурсів та інформаційних технологій, які побудовані на основі застосування сучасної обчислювальної та комунікаційної техніки". Державна політика інформатизації формується як складова частина соціально-економічної політики держави загалом.

Діяльність держави у сфері інформатизації пов’язана зі створенням, розповсюдженням, використанням, зберіганням, збиранням та обробкою об’єктів сфери інформатизації, а також наданням послуг з їх використанням. До об’єктів сфери інформатизації відносяться інформаційні технології, продукти та ресурси.

Інформаційна технологія — організована сукупність інформаційних процесів, призначена для створення та використання інформаційних продуктів або надання інформаційних послуг з використанням засобів інформатизації.

Інформаційний продукт — цифрові дані, призначені для задоволення інформаційних потреб