План

Вступ

1. Поняття та класифікація моральної шкоди.

2. Умови настання відповідальності за заподіяну моральну шкоду.

3. Правові питання відшкодування моральної шкоди.

Висновок.

Список використаної літератури.

Вступ

Конституція України закріпила право кожного громадянина на працю і встановила умови для його реалізації. Зокрема, вона гарантує рівні можливості у виборі професії, роду трудової діяльності і захист від незаконного звільнення. Умови реалізації цих гарантій потребують постійного дослідження ефективності функціонування правового механізму, який регулює процес захисту трудових прав, що надасть можливість виявити ті сегменти відносин, які не врегульовані чи недостатньо врегульовані чинним трудовим законодавством.

Трудове законодавство встановлює обов'язок власника або уповноваженого ним органу відшкодувати моральну шкоду, заподіяну працівникові у разі порушення його законних трудових прав, але воно не містить визначення поняття моральної шкоди, докладно не врегульовує порядок її відшкодування і не встановлює критерії визначення розміру відшкодування.

Існуюча практика по справах, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди, заподіяної порушенням трудових прав, відрізняється деякою різноманітністю рiшень у частинi визначення розмiру її вiдшкодування, оскiльки вiдсутнiй єдиний, хоча б орiєнтувальний базис, стосовно якого визначався б цей розмір. Це призводить до присудження різних розмірів вiдшкодування при схожих обставинах заподіяння моральної шкоди. У такiй ситуації необхідне концептуальне вирішення цієї проблеми. В сучасній правовій науці проблема відшкодування моральної шкоди при порушенні трудових прав майже не досліджувалася, спеціальні монографічні роботи не видавалися, хоч ця проблема досліджувалася в цивільному та кримінально-процесуальному праві.

Актуальнiсть обраної теми зумовлена необхiднiстю дослiдження проблем, пов'язаних з вiдшкодуванням моральної шкоди, заподіяної порушенням трудових прав, а також потребою розробки наукових засад її вiдшкодування, і, перш за все, в контексті визначення розміру її відшкодування.

Питання вiдшкодування моральної шкоди залишається дискусiйним, оскільки на сьогодні не існує однозначного ні наукового, ні законодавчого вирiшення цього питання. Певну увагу загальній проблемi відшкодування моральної шкоди приділили у своїх роботах А.М. Бєлякова, С.А. Бєляцкiн, С.Н. Братусь, А.М. Ерделевський, Ю.Х. Калмиков, Н.С. Малеіїн, Е.А. Флейшиц, Г.Ф. Шершеневич, М.Я. Шимінова та iншi вченi. Проблему вiдшкодування моральної шкоди дослiджували у роботах iз сумiжною тематикою М.М. Агарков, В.П. Бож'єв, В.П. Грибанов, О.С. Іоффе, Л.А. Майданник, Н.Ю. Расказова, В.Т. Смирнов, А.А. Собчак, В.А. Тархов, Б. Утевський та iншi вченi. Суттєвий внесок у вирiшення проблеми вiдшкодування моральної шкоди внесли українськi вченi й правознавці Д.В. Боброва, В.П. Палiюк, В.О. Плаксін, В.І. Прокопенко, Н.В. Саніахметова, Н.М. Хуторян, С.I. Шимон та iнші вчені.

Проблеми відшкодування заподіяної моральної шкоди висвітлюються також у підручниках з трудового, цивільного і кримінально-процесуального права. Щодо системного й комплексного їх дослідження в трудовому праві, то в даній дисертації це здійснюється вперше.

2. Умови настання відповідальності за заподіяну моральну шкоду

Власник зобов'язаний відшкодувати майнову шкоду, заподіяну працівникові при виконанні ним трудових обов'язків. Така відповідальність наступає:

- при порушенні права працівника на працю (у випадках порушення правил прийому на роботу, законодавства про переведення на іншу роботу, незаконного відсторонення від роботи, при порушенні законодавства про підстави і порядок звільнення працівника);

- за незабезпечення власником здорових і безпечних умов праці (у випадку ушкодження здоров'я працівника при виконанні трудових обов'язків, каліцтва, у разі смерті працівника);

- при порушенні обов'язків власника або уповноваженого ним органу щодо видачі документів про його працю і заробітну плату (у разі неправильного заповнення, оформлення і затримки видачі трудової книжки, документів про працю і заробітну плату);

- при незабезпеченні збереження особистих речей працівника під час роботи (у випадках їх зіпсуття, знищення, крадіжки).

Трудове законодавство закріплює ряд юридичних гарантій, які забезпечують здійснення громадянами свого права на працю. Серед них - передбачений ст. 5-1 КЗпП правовий захист від необґрунтованої відмови в прийомі на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння в збереженні роботи. У літературі було висловлену думку, що в законодавстві повинна бути передбачена матеріальна відповідальність власника в зв'язку з незаконною відмовою в прийомі на роботу в тих випадках, коли прийом на роботу є обов'язковим для підприємства внаслідок вказівки закону, відповідного акта або угоди сторін (наприклад, при прийомі на роботу вагітної жінки, жінки, що має дитину у віці до 3 років, при прибутті молодого фахівця за направленням, при переведенні тощо). У цих випадках відмова в прийомі на роботу є порушенням суб'єктивного права громадянина, яке він може оскаржити до суду. Ненадання у таких випадках роботи породжує вимушений прогул і втрату заробітку. Ця обставина створює в свою чергу підставу при незаконності дій власника або уповноваженого ним органу для стягнення на користь працівника заробітку за час вимушеного прогулу, тобто для залучення підприємства до матеріальної відповідальності. Враховуючи ту обставину, що визначити середній заробіток працівника на даному підприємстві за час вимушеного прогулу неможливо, на користь працівника, на думку П.Р. Стависького, доцільно стягнути тарифну ставку або оклад за тією роботою (посадою), на яку він направлений або повинен був бути прийнятий (див. Стависский П.Р. Материальная ответственность предприятия в трудовых отношениях. - Киев- Одесса: Вища школа, 1987. - С. 26).

Слід враховувати, що в сучасних умовах підходи, висловлені професором П.Р. Ставиським, можуть бути суттєво розширені. Створено цілу низку правових гарантій щодо забезпечення права людини на працю в Україні, зокрема, ст. 43 Конституції України встановлено, що держава гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, а також можливість звернутися до суду за захистом прав і свобод громадян, ст. 22 КЗпП передбачено заборону необґрунтованої відмови в прийнятті на роботу, а ст. 5-1 КЗпП правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на