суб'єктом такої влади, і саме народові, безпосередньо або через обраних ним представників, належить право приймати рішення про умови свого політичного існування. Таким чином, визнавалася необхідність прийняття конституцій на рефе-рендумі або спеціально обраним представницьким органом — установчими зборами. З часом тлумачення установчої влади за представництвом було по-ширене і на випадки прийняття конституцій парламентами, хоч іноді звер-талась увага на відмінність змісту мандатів депутатів парламенту і членів установчих зборів. Разом з тим прихильники класичної концепції установ-чої влади визнають її принципову відмінність від законодавчої влади. Ос-тання, будучи встановленою владою, є похідною і діє в межах компетенції, визначеної установчою.
Наочним виявом і водночас підтвердженням якостей конституції як основного закону є особливий порядок її прийняття та зміни. Історич-но першими способами прийняття конституцій були установчі збори (кон-ституційна асамблея, конвент тощо) і референдум. Установчими зборами прийнято чинну Конституцію США, першу Конституцію Франції, чинну Конституцію Норвегії та деякі інші конституції XIX ст. На референдум виносилася більшість конституційних актів Франції кінця XVIII — по-чатку XIX ст. Нерідко референдуму тут передували розробка і схвалення конституцій установчими зборами.
Ті самі способи прийняття конституцій застосовуються і в наш час. Установчими зборами були схвалені або прийняті чинні конституції Італії, Індії, Португалії, Болгарії, Румунії та інших держав. Як спосіб прийнят-тя сучасних конституцій досить широко застосовується референдум. При цьому він звичайно виступає лише як кінцева стадія конституційної правотворчості. Іноді, як і раніше, референдуму передує розробка і схвалення конституції установчими зборами (Румунія). Досить часто проект консти-туції розробляє спеціальна комісія, до складу якої звичайно входять депу-тати парламенту (Ірландія, Данія, Іспанія), або розробку його контролює уряд (Казахстан, Франція, Туреччина, Росія). У будь-якому випадку роль громадян, які беруть участь у відповідних референдумах, обмежується можливістю проголосувати «за» або «проти» пропонованого проекту.
Історія зарубіжних країн свідчить про те, що роль референдуму як способу прийняття основного закону не слід перебільшувати. Його значення і зміст можуть бути перекручені і навіть зведені нанівець шляхом різних маніпуляцій правлячих кіл, активного впливу їх на масову політичну свідомість. Немає прямої залежності між використанням процедури рефе-рендуму і демократичністю самої конституції. Головним фактором тут ви-ступає розклад політичних сил у суспільстві на момент прийняття консти-туції, спроможність їх відобразити і захистити відповідні інтереси.
Досить поширеним способом прийняття конституції є введення її за-конодавчим органом (парламентом) на основі так званої кваліфікованої більшості (як правило, 2/3 загальної кількості депутатів). Так були прийняті чинні конституції Австрії, Фінляндії, Швеції, Японії, а також основні зако-ни переважної більшості держав Центральної і Східної Європи та тих, що утворилися на терені колишнього СРСР.
Іноді парламент схвалює спеціальну процедуру розробки і затвер-дження основного закону, якої сам і дотримується. Так було прийнято чинну Конституцію Греції. У деяких випадках парламент прямо проголо-шує себе установчими зборами і діє відповідним чином. Такий порядок використовувався при прийнятті в 60-і роки XX ст. перших конституцій в більшості франкомовних країн Африки, а також конституцій в ряді інших країн, що розвиваються.
Ще одним способом прийняття конституції е введення її односто-роннім актом глави держави. Це так звані октроїрувані, або даровані, кон-ституції. Вони властиві насамперед країнам з монархічними формами правління. Проект основного закону розробляється під контролем самого мо-нарха (у парламентарних монархіях — під контролем уряду) без залучення представницького органу або виборчого корпусу і ним же затверджується.
Історично октроїруваними були конституції переважної більшості європейських держав. Октроїруваними є конституції Бахрейну, Йорданії, Кувейту, Марокко та деяких інших держав, де глави держав — монархи — зберігають значні владні повноваження. Специфічним різновидом октроїруваних конституцій є перші конституції колишніх британських колоній, да-ровані метрополією в момент проголошення незалежності. Ці конституції приймались у формі акта британського монарха — наказу в таємній раді, але за своєю суттю завжди були урядовою правотворчістю. Більшість з та-ких конституцій на сьогодні скасована, проте вони зберігаються в країнах, які продовжують підтримувати державно-правові зв'язки зі своєю колиш-ньою метрополією (Багами, Маврикій, Ямайка та інші).
Октроїруваними слід визнати і конституції, прийняті керівним орга-ном правлячої партії або «революційними радами» та іншими подібними владними структурами, які звичайно утворюються внаслідок військових пе-реворотів у країнах, що розвиваються. Іноді октроїруваний характер таких конституцій камуфлюється різними зовні демократичними формами.
Існують і інші, комплексні способи прийняття конституцій. Зокре-ма, проект чинного Основного закону ФРН був розроблений спеціальним конституційним конвентом, до складу якого увійшли прем'єр-міністри зе-мель. Після цього він обговорювався у парламентській раді, сформованій за участю окупаційної адміністрації США, Великобританії і Франції. Чле-нами цієї ради були також представники законодавчих органів земель — ландтагів. Кінцевою стадією конституційної творчості було схвалення проекту Основного закону ландтагами, після чого він набув чинності.
Значними особливостями відрізнявся порядок прийняття чинної Конституції Австралії. Проект її був розроблений конституційним конвен-том. Делегатів на цей конвент обирало населення колоній, на основі яких з часом були утворені штати — суб'єкти майбутньої федерації. Розроблений проект конституції був винесений на референдум у колоніях і згодом оста-точно прийнятий британським парламентом у вигляді спеціального закону. Розглянута процедура поєднує в собі майже всі існуючі способи прийняття конституцій. Австралійська конституція є «народною», тобто прийнятою із застосуванням засобів прямої і представницької демократії. Водночас тут можна знайти елементи октроїруваної конституції.
Ще одним цікавим прикладом є чинна Конституція Об'єднаних Арабських Еміратів (ОАЕ). Процедура її введення виявилась у тому, що розроблений політиками і юристами проект був підписаний (і тим самим затверджений) правителями всіх еміратів. Ця конституція має риси міждержавного договору,