Впродовж останніх двох десятиріч уряди намагаються розв’язати ці проблеми, але мало чого досягли. Нерідко труднощі фінансового планування сприймаються як проблеми процесу або ефективності, оскільки з ними політично легше впоратися, ніж з власне політичними проблемами, пов’язаними з такими обставинами як старіюче населення, розпад сімей, широкі громадські рухи або різниця у прибутках та безробіття у ринкових економіках. Однак уряди у промислово розвинених країнах Заходу вживають схожі за своїм задумом заходи, щоб мати більший контроль над своїми бюджетами, зробити переоцінку пріоритетів і знов набути більшої гнучкості й здатності реагувати. Серед них можна вирізнити:

1)Уряди внесли зміни до процедур складання бюджету у вигляді більш енергійного керівництва від самого їхнього початку. Таке керівництво вимагає змін пріоритетів, а також встановлення попередніх граничних меж видатків, необхідності компенсувати збільшення видатків, скорочення робочої сили і автоматичних відсоткових скорочень затрат. Подібні їм процедурні заходи реформували системи обліку і посилили відповідальність за управління фінансовою діяльністю.

2)Розроблено заходи, що забезпечують різне трактування різних типів видатків, таких, як соціальні й компенсаційні виплати або кредити. Було також докладено зусиль з метою згрупування певних типів видатків у блоки і запровадження в їхніх межах обов’язкової зміни одних показників за рахунок інших. Там, де політичні проблеми надто ризиковано розглядати безпосередньо, наприклад, у випадку із соціальними й компенсаційними виплатами, можна створювати “позапартійні” або “багатопартійні” комісії, які б рекомендували довготривалі зміни, що виходили б за рамки бюджету на один рік.

3)Усе більший наголос робиться на результативності діяльності урядових організацій через застосування показників результативності діяльності або ревізійних перевірок економічності. Ці ревізійні перевірки і дослідження виходять за межі перевірок фінансової звітності і мають на меті вивчення ефективності і коефіцієнту корисної дії. Вони спрямовані на зміну організаційної культури урядових підрозділів, що дозволило б їм у більш економний, ефективний і результативний спосіб реагувати на потреби широкого загалу.

4)Із чим раз дужчим зменшенням довіри до урядів посилювався тиск на користь меншого за розмірами уряду. На практиці це означало передання частини урядових функцій приватним організаціям, що вимагало від існуючих організацій державного сектору прямого конкурування за одержання контрактів. В інших випадках національні уряди відмовлялися від певних функцій, дозволивши їхнє виконання на будь-якому рівні, який вони вважають придатним, регіональним й місцевим виборним органам. Іншим напрямком реформування є створення квазіринків, на яких фінансовані державою організації конкурують одна з одною, як от у сферах освіти чи охорони здоров’я.

Ступінь успіху цих та інших заходів залежить від обраних критеріїв. Хоча у деяких випадках бюджетні дефіцити і було, принаймні тимчасово, скорочено, здається, що структурна диспропорція між надходженнями й видатками властива більшості промислово розвинених країн Заходу. Розв’язання основних проблем пріоритетів і ролі держави шляхом традиційних бюджетних процедур виявилося неможливим. Однак дуже ймовірно, що описані вище у загальних рисах заходи мало-помалу впливатимуть на основні альтернативи, які, у свою чергу, внесуть зміни до бюджетних процедур.

2. ІЗ БЮДЖЕТНОЇ ПРАКТИКИ

В уяві багатьох людей слово “бюджет” асоціюється з грубезними документами, насиченими незрозумілим жаргоном і тисячами цифр, а також із суперечками щодо способів ведення обліку і показників ефективності діяльності. Ясна річ, все це зовнішні прояви бюджету. Однак це зовсім не те, чим є насправді складання бюджету; а воно є перш за все взаємодією людей, їхніх думок та цілей.

Бюджет є документом, яким обмежуються і розподіляються фінансові ресурси, які уряд використовуватиме у наданні допомоги і послуг з метою поліпшення добробуту народу. Бюджет є результатом компромісу між альтернативними поглядами на бажані масштаби і характер діяльності уряду. Складання бюджету є процесом узгодження, через який люди – міністри, законодавці, державні посадові особи та інші – вступають удискусію з приводу відносних позитивних якостей цих різноманітних поглядів, яка, врешті-решт, закінчується виділенням ресурсів. Складання бюджету є також процесом, який регулює поведінку посадових осіб, коли вони планують і надають допомогу та послуги суспільству, а потім звітують про використані державні кошти і досягнуті результати.

2.1 Зовнішні умови складання бюджету

Ясна річ, що бюджет як інструмент економічної та соціальної політики залежить від економічних умов, і, у свою чергу, має впливати на ці ж таки економічні умови. Так само методи складання бюджету перебувають під впливом і покликані самі впливати на те середовище, в якому приймаються рішення.

Протягом 1950-х та 1960-х і, певною мірою, аж до кінця 1970-х років масштаби і роль державного сектору істотно зросли; у країнах-учасницях ОЕСР частка сукупних витрат на всіх рівнях державного управління у складі валового внутрішнього продукту в середньому майже подвоїлася. Економічні результати характеризувалися високими показниками і політику витрачання державних коштів можна загалом визначити як політику активізації економіки, економічного зростання і посилення державного втручання. Складання бюджету часто зводилося до вибору з розмаїття ідей, спрямованих на збільшення витрат на нові програми або розширення переліку послуг. У цей період зросла роль урядів у безпосередньому перерозподілі національного доходу, і одержала розвиток колективна відповідальність держави за рівень добробуту, за величину окремих фінансових ризиків, пов’язаних з коливаннями стану економіки, старістю й захворюваннями.

Від середини 1970-х років все більше урядів ставало відвертими позичальниками. На 1982 рік державні бюджети багатьох країн були дефіцитними. Почало зростати занепокоєння наслідками зростаючого боргового тягаря; повсюдно і