Судова реформа XIX століття в Росії - реформа судової системи і судочинства. Викликана капіталістичними відношеннями, що развивавлись у країні, судова реформа відбила класові інтереси буржуазії, проводилася на основі судових статутів, прийнятих 20 листопада 1864 року «Заснування судових установлень», статути карного і цивільного судочинства, стомившись про покарання, що накладаються світовими суддями. На околицях Російської імперії статути вводилися зі значними змінами; остаточно процесс був завершений лише до 1896 року.

Судова реформа 1864 року звичайно трактується в літературі як найбуржуазніша з усіх реформ того часу. Дослідники вважають її самою послідовною. Дійсно, у принципах, на яких побудована реформа, буржуазна ідеологія відбилася найбільше повно. В жодній іншій реформіі цього немає, там охоронний момент, захист інтересів дворянства, царату виявляються зі всією повнотою. Звичайно, треба мати на увазі, що суд та правосуддя – це системи, із якими громадянин зіштовхується не повсякденно, він може прожитии життя, жодного разу не побувавши в суді. У цьому значенні для підданних Російської імперії судова реформа була менш важлива, ніж інші. Водночас у суді зіштовхуються не стільки міжкласові, скільки внутрішньокласові відносини. Дворяни позиваються з дворянами, купці з купцями. Отже, усякого роду процесуальні гарантії важливі для всіх верств суспільства, у тому числі і для експлуататорської верхівки. Судова реформа торкнула інтересів усіх класів, усіх прошарків Російського суспільства.

Судова реформа, як і всі реформи 60-70-х років, була наслідком визначеної кризи російського товариства, у тому числі і так називаної кризи верхів, під яким розуміють звичайно усвідомлення панівним класом та правлячою верхівкою необхідності тих або інших змін. Треба сказати, що судової реформи бажали, здається, більше, ніж селянської. Якщо більшість поміщиків усупереч здоровому глузду не хотіло розкріпачення селян, то в реформі суду були зацікавлені усе, крім, хіба що, кондових суддівських чиновників, що мають недурний прибуток від неправосуддя і не бажаючих пристосовуватися до нових порядків. І, зрозуміло, прихильником судової реформи, як і реформи селянської, виступав у першу чергу сам імператор Олександр II, а так само його брат Костянтин Миколайович, що притримувався навіть більш радикальних поглядів.

Кримська війна 1853-1856р., що закінчилася поразкою Росії, показала економічну, політичну і військову неспроможність царату, виявивши пороки і виразки соціально-економічної системи.

«Існуючий в країні зсув законодавчої, виконавчої і судової влади сприяє розвитку бюрократизму. Нам, російським, потрібно виховати в собі почуття поваги до закону, тому що ми звикли прибігати до темних і негласних шляхів повз відкритих і законних, коли хочемо покінчити спірну справу легко і просто. Ми збилися зі стовпової дороги законності і заблудилися по путівцях. Нас потрібно відтіля вивести, а для цього потрібно відлучити від дверей таємну поліцію і губернаторів, і зазначити на відкриті двері судових місць». У сказаному розуміння необхідності судової реформи. «Підняти юридичні норови народу, вселити йому обурення до кривосуддя і любов до правди було б воістину святою справою». Але як здійснити це? Насамперед, увести гласність та усність судочинства. «Пора виконувати над нашими виконавцями, слідчими, суддями єдино непідкупний контроль суспільної думки, пора дати спосіб оголошувати оприлюдно темні справи і приховані беззаконня. Тоді, та тільки тоді, ми зможемо вилікуватися від старої недуги і наздогнати в правосудді інші освічені країни».

Як видно, кризовий стан державного механізму Росії став безперечним. Це стало необхідною передумовою усвідомлення неминучості реформи. «Наприкінці Кримської кампанії, - згадував Оболенський, - відчувалась неминучість суттєвих реформ».

Активно порушувалося одне з найважливіших питань – реформа правосуддя. Тут очевидні дві тенденції. Перша - показати нікчемність вітчизняної юстиції і зразковий стан правосуддя країн Заходу. Друга - обгрунтувати необхідні законодавчі зміни правосуддя. З'явилися пропозиції про знищення канцелярської таємниці, про введення гласності і публічності судочинства. Гласність у суді визначалася вимогами гласності громадського життя.

Кріпосне право виключало законність. Кріпосне право припускало залежність юстиції від адміністративної влади. Таким чином, реформувати державний механізм та юстицію було неможливо без скасування кріпосного права.

«Судова реформа, - вважав Коні, - покликана була завдати удару гіршому з видів свавілля, свавілля судового, що прикривається маскою формальної справедливості. Вона мала своїм наслідком пожвавлення в суспільстві розумових інтересів і наукових праць. З старою судовою практикою науці було нічого робити».

Суттєвий вплив на проекти судової реформи робило підготувка скасування кріпосного права. Губернські дворянські комітети, організовані для з'ясовування побажань дворянства про скасування фортечної залежності, у 1858 р. подали свої пропозиції. Їх «постійно й уважно читав Олександр II» - писав А. В. Головін.

Член Володимирського комітету І.С. Безобразов заявив про неможливість селянської реформи без судової. Якщо остання не буде здійснений, то вихід із фортечної залежності приведе селян до того, що «...позбавивши їх захисту фортечної влади, передати на жертву сваволі, жадібності і хабарництва чиновників. Що, якщо одне кріпосне право, то суворе, то м'яке, буде замінене іншим, завжди суворим і таким, що ніколи не пом`якшується ? Даремні будуть труди наші, даремні жертви».

Член Рязанського губернського комітету князь С.Б.Волконський і А.С.Офросімов бачили в судовій реформі єдину гарантію реалізації законодавства про скасування кріпосного права. «...Без судової реформи залишаться не задоволені інтереси дворянства». «Важливе забезпечення справного надходження повинностейдо власників, - відзначав член Рязанського комітету А.І.Кошельов, - полягає в належному устрої... судової влади». Якщо судоустрій залишиться «чиновницьким під наглядом інших чиновників, то недоїмок накопичаться багато: поміщики віддадуть перевагу тому, щоб їх