поліції, повітах — нижнім земським судам.
Судова система у Лівобережній Україні за місцевими особливостями була подібна до системи Правобережної України. Головною судовою інстанцією вважався генеральний суд, що мав таке ж значення, як палати кримінального та цивільного суду в Слобідсько-Українській, Херсонській, Катеринославській, Таврійській губерніях і головний суд у губерніях Правобережної України. Особливістю генерального суду було те, що старшому з генеральних суддів доручалось у випадку відсутності губернатора і віце-губернатора тимчасове управління губернією. Генеральний суд складався з двох департаментів, кожен з яких укомплектовувався генеральним суддею та двома радниками, призначеними урядом і п'ятьма засідателями, котрі обиралися від дворянства кожні три роки. Повітовий і підкоморський суди будь-яких відмінностей порівняно з судами у Київській, Волинській і Подільській губерніях не мали.
Діяльність усіх судів у губерніях була підконтрольною губернаторам. Кримінальні справи в обов'язковому порядку подавалися губернаторам для ознайомлення. У випадку розбіжності між думкою губернатора і вироком суду справа передавалася до Сенату. Останній, як правило, підтримував думку губернатора, позбавляючи сили вирок кримінальної палати, головного або генерального суду.
Деякі особливості у губерніях України впродовж 30-х років XIX ст. були ліквідовані. Так, генеральний і головні суди перетворили на палати кримінального і цивільного суду, голови яких призначалися імператором за поданням міністра юстиції, а радники — міністром юстиції. Судова система в Україні доповнювалася селянськими судами, що розглядали дрібні цивільні та кримінальні справи на підставі звичаєвого права. У судах була запроваджена російська мова.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Виленский Б. В. Подготовка судебной реформы 20 ноября 1864 года в России. – Саратов, 1963.
2. Виленский Б. В. Судебная реформа и контрреформа в России. – Саратов, 1969.
3. Глазунов М. М., Митрофанов П. А., Фоменко И. П., По законам Российской империи. – М., 1976.
4. Зайончковский П. А. Российское самодержавие в конце XIX столетия. – М.,1970.
5. Исаев И. А. Политико-правовая утопия в России (конец XIX – начало ХХ века). – М., Наука, 1991.
6. Исаев И. А. История государства и права России: Учебное пособие. – М., Юрист, 1996.
7. Кони А. Ф. Воспоминание о деле Веры Засулич. т.2. – М., 1966.
8. Куприн Н.Я. Из истории государственно-правовой мысли дореволюционной России (XIX век). – М., Издательство МГУ, 1980.
9. Кульчицький В. Історія держави і права України. - К., 1996
10. Ленин В. И. Проект и объяснение программы социал-демократической партии. // Полное собрание сочинений. т.2, с.99-101.
11. Ленин В. И. Случайные заметки. Бей, но не до смерти.// Полное собраниесочинений. т.4, с.401-415.