Конституція, її місце і значення

Конституція – це основний закон, і разом з іншими законами вона відноситься до права і законодавства, яким присвячені наступні частини книги.

Будучи Основним Законом, Конституція являє собою в той же час центральний інститут держави, покликана звести в єдину структуру, у целостною систему всі інші його інститути – і політичний режим, і побудова апарата держави, і його форми (як форму правління, так і форму державного устрою).

От чому Конституцію можна назвати свого роду «політико-державним кредом» даного суспільства. Це той камертон, на який повинна бути набудована вся политико - госуарственная життя країни.

У радянській державі конституції (1918, 1924, 1936, 1977 років) відрізнялися декларативністю, нацеленностью на закріплення «суспільного ладу соціалізму», інших ідеологічних положень і разом з тим проголошували «усевладдя» Рад, їхній статус як «єдиної державної системи», відкидали демократична побудова держави, забезпечували безконтрольну диктатуру номенклатури, партократии.

Між тим конституції дійсно демократичних країн, не обмежуючи деклараціями (а по більшій частині уникаючи їх), не тільки встановлюють оптимальне для даної країни побудова державних органів і відповідно «розставляють по місцях» всі основні інститути держави, але і завжди виходять з визначених основних початків, що додають через конституцію послідовно демократичний вигляд державі.

Такими початками в ході історичного розвитку демократичних держав стали:

принцип поділу влади;

верховенство права;

верховенство і безпосереднє юридична дія основних прав і воль людини.

Сучасні демократичні конституції, характерні для нинішнього етапу розвитку демократії, зберігаючи всі ці основні початки, представляють, насамперед, як конституції прав і воль людини – «конституції людини».