Звільнені чорні американці взяли участь у виборах конституційних конвентів у південних штатах у 1868 р. Конвенти розробили нові конституції цих штатів, які проголосили перебудову правовоі системи південних штатів на засадах рівності прав громадян за расовою ознакою. У 1870 році була прийнята 15-та поправка, яка «забороняє обмежувати право голосу громадян за ознакою раси, кольору шкіри або у зв’язку з колишнім перебуванням у рабстві.»2 Проте реальне забезпечення рівності прав чорних американців з білими розтяглося в часі аж до кінця 60-х років ХХ ст.

2.3. Встановлення рівності громадян за статтевою ознакою.

Наприкінці ХIХ – на початку ХХ ст. важливою проблемою, що свідчила про недосконалість правового забезпечення прав людини в американському законодавстві, залишалося збереження статтєвого цензу для участі у виборах — брати участь у них мали право лише чоловіки. Подальше залучення жінок до громадського життя, зокрема, спричинене більшою, ніж у попередні часи участю їх у суспільному виробництві, а також зростання феміністського руху, пригорнули увагу законодавців до даної проблеми. Результатом її розгляду в Конгресі США стало прийняття 19-тої поправки до Конституції у 1920 р. Дана поправка наголошує: «Право громадян Сполучених Штатів на участь у виборах не повинне заперечуватися з огляду на їх стать як Сполученими Штатами, так і окремими штатами.»3 19-та поправка відіграла значну роль у процесі реального забезпечення рівності прав громадян США безвідносно до їх статі, посприяла піднесенню ролі жінок у державному й громадському житті, а зрештою, їх більшій соціальній захищеності.

2.4. Зниження вікового виборчого цензу

Поправка 16-та (1971 р.) знизила віковий виборчий ценз до 18 років.

Виборчим правом володіють громадяни США обох статтєй, які досягли 18-річного віку до дати реєстрації вибірників та які проживають в конкретному штаті або на території певної виборчої дільниці на протязі певного часу ( для президентських виборів — 30 днів, для всіх інших виборів , в залежності від законів відповідного штату, — від трьох місяців до одного року).

«Громадяни Сполучених Штатів, що досягли вісімнадцятилітнього чи старшого віку, не повинні позбавлятися виборчих прав чи обмежуватися в них Сполученими Штатами з огляду на їхній вік.»1

РОЗДІЛ 3

Судовий захист прав і свобод людини в США

Незважаючи на існування деяких місцевих відмінностей і технічних деталей, описати основні межі типової судової системи досить легко. Ми можемо уявити собі її у вигляді піраміди.

Внизу, в основі піраміди, знаходяться суди нижчої інстанції, розкидані по території всього штату. Такі суди, як правило, відносяться до муніципальних округів. Ці суди мають справу з найменш серйозними проступками і найменш серйозними позовами. Вони носять різні найменування: транспортні, поліцейські, муніципальні суди тощо. Деякі з них спеціалізуються у вузькій області: транспортні суди розглядають дорожні випадки, поліцейські суди мають справу тільки з дрібними правопорушеннями (ви не можете подати позов на домовласника або отримати розлучення в поліцейському суді); позовні суди ніколи не торкаються транспортних порушень або випадків пияцтва.

У певному значенні ці суди являють собою основу правосуддя, їх «продукція» доступна і недорога. Вони мають тенденцію до зміщення своєї діяльності у бік неформальності. Деякі з них відмовляються від участі в процесі адвокатів. Деякі допускають до справи журі присяжних тільки в тому випадку, якщо одна із сторін посилено наполягає на цьому. Інші взагалі не мають журі присяжних, і якщо одна із сторін наполягає на розгляді своєї справи журі присяжних, то, як правило, справа передається на розгляд суду більш високої інстанції. З іншого боку, судді в цих судах нижчої інстанції є звичайно досить високопрофесійними. Вони колись раніше отримали хорошу правову практику.

Йде багато суперечок з приводу якості правосуддя в нижчих судах. Маурін Мілеськи вивчав нижчий карний суд в одному зі східних міст середніх розмірів в 1970 році. У цьому суді 72% справ було вирішено за одну хвилину і навіть менше. Іншими словами, звичайне зіткнення громадян з поліцією триває набагато більше, ніж середній час, витрачений в суді. Неважко зрозуміти, чому цей вигляд «простого правосуддя» залишається предметом постійної критики.

Позовні суди також займають своє місце в судовій системі. Перший такий суд був заснований в Клівленді в 1913 році як один з відділів муніципального суду. Ідея швидко набула поширення. Ці суди були судами для бідних, оскільки були дешевими, простими у використанні, без адвокатів і правових хитрощів. У певному значенні ці суди досить ефективні: сотні тисяч позовів проходять через подібні суди кожний рік.

Чи є вони на ділі судами для бідних, це окреме питання. У дев'яностих роках вчені-правознавці США висунули серйозні обвинувачення проти них. Ці суди стали ще одним прикладом того, що вага правосуддя все більше схиляється не на користь бідних. Це були суди не для, а проти трудящих. По суті своїй вони представляли інтереси заможних громадян. «Судами для бідних» вони були тільки в тому значенні, що незаможні громадяни зазнавали до суду арешту і в страхітливій атмосфері були вимушені протистояти могутнім кредиторам, домовласникам або урядовому апарату.

Наступний рівень піраміди складається з судів загальної юрисдикції основних процесуальних судів суспільства. Існують суди, які займаються розглядом цивільних справ, «що коштують» більше, ніж ті