В основі традиційних релігійних судів лежать норми мусульманського права, більшість яких кодифіковано. Нерідко діє кілька рівнозначних мусульманських судів різного толку — сунітські, джафаритські (Іран, Лівія), спеціальні суди для друзів[1] (Сирія, Ліван), а також — верховні мусульманські суди, які виконують функції апеляційних інстанцій (Ліван, Йорданія, Лівія — у кожній із країн є свої особливості). До юрисдикції цієї групи судів належить розгляд справ особистого статусу мусульман і деяких інших спорів.

Наведемо як приклад судову систему Саудівської Аравії:*

суд першої інстанції (один каді) — вирішує шлюбно-сімейні справи і незначні цивільно-правові спори;*

загальні суди (три каді) — розглядають кримінальні правопорушення;*

апеляційний суд — має палати з кримінальних, шлюбно-сімейних та інших питань;*

Найвища судова рада — здійснює контроль за мусульманськими судами і відіграє роль апеляційної інстанції у найважливіших кримінальних справах.

На цей час багато традиційних судів занепали в результаті або їх державної ліквідації (у Туреччині в 1924 p.), або самоліквідації (Єгипет, Туніс, Пакистан, Алжир, Марокко, Гвінея, Малі), але не зникли повністю.

Поряд із мусульманським правом світські суди застосовують «сучасне право» західного зразка. Роль цих судів зростає.

[1] Група населення гірських районів Лівану та Сирії, яка відрізняється особливостями побуту та культури. Утворює одну із шиїтських сект.