розрахованих на самовідповідальність за свої обов'язки та дії;
7) зберігає класичну юридичну техніку.
Метод публічного права – імперативний
Метод приватного права –
диспозитивний
Галузі права, у яких началом є публічне право:
Галузі права, у яких началом є приватне право:
конституційне,
адміністративне,
кримінальне,
фінансове,
що включає бюджетне і податкове,
адміністративно-процесуальне;
кримінально-процесуальне,
міжнародне публічне,
міжнародне гуманітарне право та ін.
цивільне,
сімейне,
авторське,
житлове,
трудове,
цивільне процесуальне,
міжнародне приватне право та ін.
Критерії віднесення норм до приватного чи публічного права:
1) інтерес (публічний, державний інтерес — галузь публічного права, приватний — галузь приватного права);
2) предмет правового регулювання (приватному праву властиві норми, які регулюють майнові відносини, публічному — немайнові);
3) метод правового регулювання (у публічному праві — метод субординації, у приватному — координації);
4) суб'єктний склад (публічне право регулює відносини приватних осіб із державою або між державними органами, приватне — приватних осіб між собою).
Таким чином, галузі права можна поділити на ті, у яких переважають начала публічного права, і ті, у яких превалюють начала приватного права. Для перших є характерним імперативний (супідрядності) метод правового регулювання, для других — диспозитивний (автономії).
Переваження у галузі права начал публічного (або приватного) права не виключає наявності в ній норм приватного (або публічного) права і, відповідно, певного суміщення імперативного і диспозитивного методів регулювання, що свідчить про відсутність «чистих» галузей права.
Приміром, підприємницьке право — система норм, що регулюють майнові (товарно-грошові) і управлінські відносини. Якщо методом регулювання перших є диспозитивний (орієнтований на рівність сторін-підприємців), то других — імперативний (у відносинах підприємців й органів управління він передбачає обов'язкові управлінські акти, адресовані підприємцям — у межах компетенції управлінського органу).
Екологічне, аграрне, земельне право внаслідок специфіки предмета правового регулювання потребують суміщення кількох методів правового регулювання.
В екологічному праві застосовуються: імперативний (владний) метод, необхідний для забезпечення виконання екологічних приписів; диспозитивний метод рівності сторін і вільного волевиявлення, необхідний для раціонального використання природних ресурсів, економічних заходів регулювання якості навколишнього середовища.
Земельне право також поєднує у собі елементи провідних методів (імперативний) адміністративного і (диспозитивний) цивільного права.
Процесуальним галузям права — цивільному процесуальному праву і кримінальному процесуальному праву — властиві елементи як диспозитивного, так й імперативного методу, з превалюванням одного з них. Зрозуміло, що система методів правового регулювання перебуває у постійному русі, динаміці.