3. Елементи системи права.

Система права--- обґєктивно зумовлена внутрішння організація права певного суспільства, яка полягає в єдності і погодженності усіх юридичних норм та деференціації їх за галузями, інститутами, нормами. Правова норма – певний елемент системи права .Вона являє собою встановлене чи санкціоноване державою загальнообовўязкове, формально–визначене правило поведінки, предўявляючи учасникам регулюючих відносин субўєктивні права та накладені на них юридичні обовўязки . Правові норми регулюють лише ті відносини, котрі на даний момент являються для держави найбільш важливими.

Галузь права --- система юридичних норм , які регулюють певну сферу суспільних відносин специфічними методами правового регулювання. Галузь права є елементом системи права ( обўєктивно юридичного права ).Критерії (підстави ) розподілу правових норм за галузями галузь права такі : предмет правового регулювання ( сукупність суспільних відносин , які врегульовані правом ) і метод правового регулювання( специфічний спосіб владного впливу держави на суспільні відносини, здійснюваний за допомогою правових норм та інших юридичних засобів.). Поняття предмета правового регулювання дає уявлення про те , що саме регулює право, а поняття методу правового регулювання дає відповідь на питання , як ( яким чином , засобом, способом) держава справляє нормативний вплив на суспільні відносини. Предмет правового регулювання має такі властивості : вольовий (ідеологічний) характер суспільних відносин, здатність суспільних відносин бути обўєктом зовнішнього контролю, істотне значення суспільних відносин для функціонування і розвитку держави. Метод правового регулювання характеризується колом субўєктів, яких держава визнає правоздатними і дієздатними, змістом і обсягом правового статусу субўєктів певних відносин, порядком формування встановлення юридичних прав і обовўязків, способами (засобами) примусового забеспечення їх . Вище наведенні чинники обўєднаня юридичних норм у галузі права неоднозначні й нерівноцінні: першим і визначальним серед них є предмет правового регулювання , який начебто веде за собою метод; як регулювати залежить від того що слід регулювати. Суспільні відносини, які суттєво відрізняються за їх характером, змістом , взаємним положенням субўєктів ( скажімо відносини між слідчим та обвинуваченим ,та батьків і дітей ). Неможливо врегулювати тим самим методом. Основні галузі сучасного права такі: конституційне (державне), цивільне, сімейне, трудове, підприємницьке, сільськогосподарське, соціально-забезпечувальне, екологічне ,адміністративне, фінансове, земельне, цивільно-процесуальне , кримінально – процесуальне .У різних країнах зміст , обсяг і назви визначених галузей права можуть істотно відрізнятися. Зберігає певне значення Європейський континентальній правові системі поділ системи права на так зване публічне ( галузь права, що регулює відносини між особою і владними органами держави) і приватне право ( галузь права, що регулює відноcини між громадянами і різноманітними обґєднаннями, невладними організаціями.) Галузь права поділяється, як правило, на інститути права --- системи юридичних норм, які регулюють певну групу однорідних суспільних відносин . Серед інститутів права розрізняють галузеві і між галузеві. Галузі права поділяють також на :а) Профілюючи (традиційні);б) процесуальні; в) спеціальні.

Профілюючи галузі утворюють юридичну основу , обовґязкову частину системи права ( державне , адміністративне , цивільне , кримінальне право).Процесуальні галузі закріплюють порядок застосування матеріального права (цивільний, кримінальний, адміністративний та інші процеси). Спеціальні галузі на базі профілюючих розвивають основні галузі права, і забезпечують спеціальний правовий режим для того чи іншого виду суспільних відносин ( трудове , сільськогосподарське, екологічне , земельне, сімейне , фінансове право та інше.)

Підгалузь права--- окрема частина галузі права, що обґєднує норми та інститути , які регулюють спеціальні види суспільних відносин (авторське право в межах цивільного). Інститут права --- частина галузі права , яка складається із сукупності правових норм, що регулюють якісно однорідні суспільні відносини. Інститути поділяються на галузеві та між галузеві, прості та складні, регулятивні та охоронні.

Між інститутами в нутрі галузі можуть існувати відносини субординацій, співпорядкування. Окремі інститути великого інституту утворюють не рідко самостійні підрозділи, котрі називаються субґінститутами. Наприклад : Інститут фінансової дисципліни, дисципліни праці, майнова відповідальність та інші.

Характерні риси системи права:

розкриває внутрішню побудову , організацію права , співвідношення його структурних елементів;

має обґєктивний характер, відображає реальний стан суспільних відносин;

складові елементи системи права відповідають усім вимогам системності, а також підлягають процесам інтеграцій та диференціацій;

як цілісне структурне обґєднання, система права має риси єдності, відмінності , взаємодій , та узгодженості складових елементів, здатності їх до поділу, обумовленості матеріальними умовами життя суспільства, обґєктивними потребами та інтересами соціального прогресу.

Єдність правових норм , що обґєднюються у складну конструкцію, поділену за принципом ієрархії на певні правові утворення ,пояснюється:

1)Єдність державної волі.

2)Єдністю правовой системи.

3)Єдністю механізму правового регулювання та принципів права.

4) Єдністю кінцевих цілей та завдань, які стоять перед суспільством.

Елемент – це складова частина складного цілого. З цього випливає що , система передбачає внутрішнє будівництво, структуру, зв'язок, дефферанціацію. В той же час система є єдине ціле, яке складається з окремих елементів.

Всяка система передбачає два основних компонента:

1)Структуру – уособлення і “набір” відносно самостійних елементів в межах якогось більш загального цілого ( процеси , явища)

2)Взаємодія елементів структури.

Структура – це стійка єдність елементів , закон зв'язку елементів, виражаючий упорядкованість , стійкість відносин: вона забезпечує зберігання цілісності, єдність явища як системи , створює її каркас.

Конституція є нормативно-правовим актом, який має найвищу юридичну силу, визначає демократичний вектор розвитку держави і суспільства, правової системи; в її приписах втілено загальновизнані цінності та ідеали, світового конституціоналізму.

Конституція має надзвичайно соціальну цінність і це