Досі діє частина нормативних актів, які дістались Україні у спадок від Радянських часів, що заважає реформуванню правової системи, порушує системність законодавства.

Незважаючи на збільшення кількості законів все ще незадовільне її співвідношення з підзаконними, особливо відомчими, актами. Прийняття останніх не рідко призводить до порушення принципу верховенства закону, до збільшення колізій в законодавстві. Взагалі законодавчі колізії –ієрархічні, темпоральні, змістовні –стали поширеним явищем.

У законодавстві України є чимало прогалин, недоліків законодавчої техніки. Конче необхідним є нормативне врегулювання процесу законотворення шляхом прийняття закону України про нормативно-правові акти. Це сприяло б забезпеченню наукової обґрунтованості законів, формуванню чітких правил щодо законодавчої техніки, ієрархічній, супідрядності (співвідношення) нормативних актів, подоланню негативного впливу на стан законодавства, що випливає з протистояння різних гілок державної влади.

4. Предмет і метод правового регулювання.

Предмет і метод правового регулювання –це ті особливості які визначають специфіку конкретної галузі, це “обличчя” даної галузі. Предмет і метод лежить в основі поділу права на галузі та інститути.

Під предметом розуміються певні прийоми, способи, методи дії на право в суспільних відносинах. Метод відповідає на питання як право втілити в свою регулятивну роль, так як правові норми регулюють не лише різнобічні відносини, але і різними методами. Від методів в значній мірі залежить ефективність правового регулювання, досягнення при цьому цілі.

Предмет є головним, матеріальним критерієм розрізнення норм права по напрямкам, оскільки він має об’єктивне значення, визначений характером суспільних відносин і не залежить від волі законодавців. Метод служить доповнюючим юридичним критерієм так як походить від предмета. Самостійного значення він не має. Але в спорідненні з предметом сприяє строгій і точній градації права на галузі і інститути. Тому наявність різних видів суспільних відносин не творить само по собі систему права, не породжує автоматично його гілок.

Саме цей предмет перш за все диктує необхідність виділення, тої чи іншої галузі, а коли галузь виділяється з’являється і відповідний метод регулювання, котрий в значній мірі залежить від волі законодавства. Останні, находячись в межах необхідності і зазначаючи характер регульованих відносин, може вибирати той чи інший спосіб правового впливу на них. Він може варіювати ці способи, використовує їх в різних комбінаціях. В цьому заключається суб’єктивність методу, відрізняючи його від предмету. Вони або грають важливу роль в побудові системи права, тісно взаємо функціонують один з одним. Слід пам’ятати що право регулює не все, а лише найбільш принципіальні з точки зору інтересів держави відношення. І при тім такі, котрі об’єктивно потребують в правовім опосередкуванні. Держава не ставить своєю ціллю тотальну, юридичну регламентацію суспільного життя, тому багато взаємовідносин між людьми регулюються іншими соціальними нормами –мораллю, звичаєм, традиціями і т. д. До того ж всякі відносини право здатне урегулювати, а лишень такі, котрі піддаються зовнішньому контролю. Відносини підлягають правовому регулюванню, набирають правової форми і виступають як правові.

Класифікація норм по галузям та інститутам залежить насамперед від видової різноманітності суспільних відносин, їх якісної специфіки. Але не завжди лишень по одній ознаці можна відрізнити одну галузь права від іншої, так як існують такі відносини, які опосередковуються нормами ряду галузей. Наприклад, відношення власності у всіх її формах регулюються громадянським правом, кримінальним, адміністративним, конституційним правом.

В таких випадках на допомогу приходить метод регулювання тому що кожна правова галузь має свій, характерний для неї спосіб впливу на поведінку суб’єктів (або їх спорідненості). Словом, одного матеріального орієнтира не достатньо: якщо керуватися тільки ним, то важко було б розмежувати галузі та інститути. Тим більше, що в праві не існує абсолютно незалежних галузей, так як вони частина однієї системи, якщо б основою для поділу права був лишень предмет то галузей було б дуже багато.

Спільне поняття методу правового регулювання входять наступні компоненти, які дають уявлення про те, яким чином держава за допомогою права впливає на соціальні процеси: а) встановлення границь регулюючих відносин, що в свою чергу, залежить від ряду об’єктивних і суб’єктивних факторів (особливості цих відносин економічні та інші потреби, державна зацікавленість та інше); б) видавництво відповідних нормативних актів, передбачаючи права та обов’язки суб’єктів, передбачення про можливу їх поведінку; в) наділення учасників суспільних відносин (громадян та юридичних осіб) дієздатністю і правоздатністю що дозволяють їм вступати в різні правовідносини; г) виявлення міри відповідальності на випадок порушення цих постанов.

В цілому правовий метод являє собою відомий набір юридичних інструментів посередником якого державна влада надає необхідні дії на вольові суспільні відносини в цілях надання їм бажаного розвитку.

Указана специфіка розрізняє даний вид соціального упорядкування від інших форм нормативного регулювання суспільного життя. Значення описаного правового механізму заключається в тому, що він у більшості виділяє ефективність і результативність дій права. Але в одному ряді з загальним існують конкретні методи правового регулювання, характерного для тих чи інших галузей права і опосередковуваних ними відносинах.

До них належить:

імперативний і диспозитивний метод, який використовують головним чином в кримінальному та цивільному праві. В різні степені вони властиві і другим галузям. Тому що всяка правова норма –це власний припис, бажання держави; в той час вона дає суб’єктам відому альтернативу можливості вибору варіантів поведінки в межах закону.

Названі методи в якійсь мірі носять універсальний характер.