В адміністративному праві діє метод субординації і власного наказу, дозволяючи ефективно регулювати урядову, службову, оперативну та іншу діяльність державних органів і посадових осіб. Виконуюча дисципліна, строга підпорядкованість одних суб’єктів іншим, обов’язковість рішень і розпоряджень вище стоячих ланок держапарату для не стоячих –характерні властивості даного методу.

Нагороди властиві в основному трудовому праву, де діють різного виду преміальні системи, направлені на стимулювання моральної та матеріальної зацікавленості в зростанні продуктивності праці, підвищення робітниками своєї кваліфікації, придбання нових професій і т. д. Норми, встановлюючи порядок нагородження громадян преміями і медалями, присвоєння почесних звань, також вважаються нагородами, але вони відносяться до адміністративного права.

Метод автономії та рівності сторін властивий для процесуальних галузей права, де позивач та відповідач, другі учасники судового процесу знаходяться в однаковому процесуальному становищі один перед одним, законом та судом, їх відношення характеризується самостійністю. Рівність суб’єктів відрізняють також багато громадянських відносин.

В сільськогосподарському праві застосовується метод рекомендацій, обумовлений тим, що християнські господарства, колгоспи –не державні організації і по відношенню до них власно імперативні засоби впливу неприпустимо. Держава здійснює на них свій вплив лише шляхом дозволів, співпрацювати, організаційної допомоги, рекомендованих актів, порад.

В якості особливих методів правового регулювання використовують переконання та примус, характерні як до права в цілому, так і окремих його галузей, розуміється, в різних співвідношеннях.

В останній час у зв’язку з розвитком ринкових відносин і підприємництва все більшого розповсюдження отримує індивідуальний метод регулювання, під яким розуміється форма самостійної юридичної діяльності суб’єктів, направленої на упорядкованість одиничних соціальних відносин з допомогою правових засобів не володіючи властивостями юридичної загальнообов’язковості. Наприклад, шляхом прийняття не нормативних актів, укладання різних договорів, узгодженість, угод, добровільного установлення зобов’язань і таке інше 1.

Всі розглянуті вище методи тісно взаємопов’язані, діють не ізольовано, а в спорідненості один з одним. Разом з тим вони відносно самостійні, що і дозволяє їх класифікувати.

Механізм правового регулювання.

Механізм правового регулювання (М.П.Р) –єдина система правових засобів за допомогою яких здійснюється результативне правове впорядкування суспільних відносин.

Складовими елементами МПР є: норми права, нормативно-правові акти, юридичні факти, правові відносини, акти реалізації, тлумачення та застосування норм права, законність, правосвідомість, і правова культура.

Характеристика елементів МПР.

Норми права МПР утворюють нормативно-правову базу правового регулювання, моделюють, закріплюють, регулюють чи охороняють суспільні відносини.

Нормативно-правові акти –це письмові документи, що їх прийняли компетентні суб’єкти, в яких організується зміст правових норм, виражаються правила поведінки ззовні та забезпечуються їх введення в дію.

Юридичні факти –життєві обставини, що породжують, змінюють чи припиняють суб’єктивні права та юридичні обов’язки персоніфікованих суб’єктів право відносин.

Правові відносини –специфічні суспільні відносини, що виникають на основі норм права, учасники яких виступають як носії суб’єктивних прав та обов’язків. У МПР вони виступають як середовище здійснення прав та обов’язків.

Акти реалізації правових норм –конкретні дії суб’єктів права, що підлягають правовій регламентації та відповідають вимогам правових норм.

Акти застосування норм права –рішення право застосовних органів, у яких відносно конкретних життєвих обставинах і конкретних суб’єктів права закріплюються конкретні права та обов’язки, гарантовані можливістю застосування владного примусу та авторитетом держави.

Акти тлумачення правових норм –це офіційні юридичні документи, які не створюють нових норм, а є своєрідним додатком до нормативного акту, норми якого тлумачаться. У межах компетенції інтерпретатора вони відіграють загальноосвітню роль елемента, за допомогою якого здійснюється єдине розуміння правової норми, а значить і правильне її застосування чи здійснення в інших формах.

Законність –правовий режим точного виконання чинних законів усіма суб’єктами права у сфері правотворчості і право реалізації, в інших сферах життєдіяльності людей; режим за якого забезпечується права і виконуються обов’язки людиною, державою і громадським суспільством.

Правосвідомість –вид суспільної свідомості, що містить у собі сукупність поглядів, почуттів, емоцій, ідей, теорій та компетенції, а також уявлень і настанов, які характеризують ставлення людини, суспільних груп і суспільства в цілому до чинного чи бажаного права, форм і методів правового регулювання.

Правова культура –це глибокі знання і розуміння права, високо свідоме виконання його вимог як усвідомленої необхідності і внутрішньої переконаності.

Законність, правосвідомість і правова культура беруть участь на всіх стадіях правового регулювання і мають у механізмі правового регулювання універсальний характер.

Правове регулювання діяльності правових органів.

Правове регулювання діяльності правових органів здійснюється у таких напрямках та сферах: а) профілактичній; б) конституційно-юрисдикційній; в) адміністративно-правовій та процесуальній; г) цивільно-правовій і процесуальній; е) арбітражно-правовій і процесуальній; є) оперативно-розшуковій; ж) виконавчій; з) охоронній та іншій.

Особливістю правового регулювання правовідносин за участю окремих правоохоронних органів, зокрема прокуратури, органів внутрішніх справ, служби безпеки, є те, що вони мають імперативний характер.

5. Система законодавства.

Система законодавства –цілісна сукупність усіх упорядкованих певним чином нормативно-правових актів, що являють собою зовнішній вираз системи права.

Структура законодавства –теоретична конструкція, що відображає внутрішню побудову законодавства; сукупність взаємодіючих та змістовно узгоджених елементів, яка визначається системою права, потребами впорядкування суспільних відносин та рівнем розвитку юридичної техніки.

Розрізняють три основних види структурної організації законодавства: галузеву, субординацій ну і федеративну.

Галузева (горизонтальна) –нормативно-правовий акт, галузевий інститут, підгалузь, галузь, правовий комплекс (комплексна галузь).

Субординаційна (вертикальна) –зумовлено різною юридичною силою нормативно-правових актів.

Федеративна –розглядається як організаційний принцип, що виходить із федеративної форми державного устрою, який передбачає наявність двох основних