Відповідно до усталеної практики і з огляду на міжнародно-правові вимоги, державним кордоном вважається вертикаль, що проходить через обриси сухопутної, водної і морської розмежувальної лінії і відмежовує вгорі повітряний простір, на поверхні - сухопутні, водні і морські простори і під цією поверхнею - надра землі та водні і морські простори, що лежать нижче дзеркала води.

Визначення державного кордону і позначення його на картах називається делімітацією і здійснюється державами на підставі договорів та відповідно до вимог міжнародного права.

Встановлення делімітованого державного кордону на місцевості називається демаркацією і здійснюється спеціально створеними змішаними комісіями, до складу яких входять на рівних засадах представники суміжних держав.

З метою забезпечення цілісності державних кордонів і з огляду на взаємні інтереси прикордонні держави встановлюють прикордонний режим, що передбачає порядок охорони кордону, порядок пересування через кордон, регламентацію різноманітної діяльності у прикордонній зоні, процедури врегулювання спірних прикордонних питань та ін. Всі ці питання, звичайно, регулюються в законах, положеннях та інших правових актах, присвячених охороні державного кордону.

В Україні таким актом є Закон України "Про охорону державного кордону України" від 4 листопада 1991 р.

До складу території з міжнародним режимом входять простори (сухопутні, повітряні, водні, морські), що лежать за межами державної території і нікому не належать. Внаслідок цього вони перебувають у спільному користуванні всіх держав і на них поширюється дія спеціально сформульованих для них норм міжнародного права.

До таких просторів належать:

- води відкритого моря і повітряний простір над ним;

- глибоководні райони морського дна, що лежать за межами континентального шельфу в його юридичному розумінні;

- Антарктика;

- космічний простір, включаючи Місяць та інші небесні тіла.

Своєрідність правового положення просторів із міжнародним режимом полягає в тому, що якщо стосовно державної території існують якісь загальні норми і канони, відповідно до яких держави визначають режим своїх територій, то щодо територій із міжнародним режимом існує чітка специфіка для кожної такої території. Ця специфіка визначена спеціальними правовими актами, які передбачають своєрідну регламентацію використання. Розглянемо коротко цю специфіку.

4. Дайте визначення внутрішнього та зовнішнього суверенітету держави

Суверенітет держави — політико-юридична властивість дер-жавної влади, яка означає її верховенство і повноту всередині країни, незалежність і рівноправність ззовні.

Відрізняють дві сторони державного суверенітету:

внутрішню: виражає верховенство і повноту державної вла-ди відносно до усіх інших організацій у політичній системі су-спільства, її монопольне право на законодавство, управління і юрисдикцію усередині країни в межах усієї державної тери-торії;

зовнішню: виражає незалежність і рівноправність держави як суб'єкта міжнародного права у взаємовідносинах з іншими дер-жавами, недопустимість втручання у внутрішньодержавні спра-ви ззовні.

Внутрішній суверенітет називають ще законодавчим сувере-нітетом, оскільки він припускає право законодавчої влади ви-давати закони.

У Декларації про державний суверенітет України від 16 лип-ня 1990 p. зазначені такі ознаки державного суверенітету Ук-раїни:

1) верховенство (інакше: прерогатива влади) — відсутність іншої більш високої суспільної влади на території країни: дер-жавна влада може скасувати, визнати недійсним будь-який про-яв усякої іншої суспільної влади;

2) самостійність — можливість самостійно приймати рішення усередині країни і ззовні за дотримання норм національного та міжнародного права;

3) повнота (інакше: універсальність) — поширення держав-ної влади на всі сфери державного життя, на все населення і громадські організації країни;

4) неподільність влади держави в межах її території — одно-особовість влади в цілому і лише функціональний її поділ на гілки влади: законодавчу, виконавчу, судову; безпосереднє здій-снення владних велінь по їх каналах;

5) незалежність у зовнішніх відносинах — можливість само-стійно приймати рішення ззовні країни за дотримання норм між-народного права і поважання суверенітету інших країн;

6) рівноправність у зовнішніх відносинах — наявність у між-народних відносинах таких прав і обов'язків, як й у інших країн. До зазначених ознак суверенітету слід додати:

7) невідчужуваність — неможливість довільної відчуженості легітимної та легальної влади, лише наявність закріпленої за-коном можливості делегувати суверенні права держави органам місцевого самоврядування (в унітарній державі), суб'єктам фе-дерації та органам місцевого самоврядування (у федеративній державі).

У Конституції України проголошується: «Суверенітет Украї-ни поширюється на всю її територію» (ст. 2).

Суверенітетом володіють будь-які держави незалежно від розміру їх території, кількості населення, форми правління і устрою. Суверенітет держави є основним принципом міжнарод-ного права. Він знайшов своє вираження у Статуті ООН та ін-ших міжнародних-правових документах.

Держава має суверенні права:

право війни і миру;

право видавати закони;

право формувати державні органи;

право визначати свою атрибутику (символіку та ін.);

право встановлювати податки;

право призначати своїх представників в інших державах і міжнародних організаціях;

право вступати до міждержавних союзів та ін.

Проте держава не має права робити все, що вважає за необ-хідне, щодо інших держав. Проти таких дій застерігає міжнарод-не право. Державам, наприклад, забороняється застосовувати силу проти інших держав, за винятком самооборони або уповнова-ження з боку Ради Безпеки ООН. Іншим обмеженням свободи дій держави є юридичний обов'язок виконувати укладені нею договори. Так, члени Європейського Союзу уклали між собою договір, відповідно до якого велика частина їх економічного життя підлягає керівництву з боку Союзу. Крім того, Європейський Союз має власну систему права і свій власний суд, який вихо-дить із принципу, що у разі виникнення суперечностей між за-конами Союзу і законами держави-учасниці пріоритет належить законам Союзу. Попри ці обмеження, члени Європейського Со-юзу залишаються суверенними державами.

5. Дайте визначення