Основні права, свободи і обов'язки людини і громадянина

Ядром, системоутворюючим елементом правового ста-тусу людини і громадянина є права, свободи і обов'язки людини і громадянина. В правах, свободах і обов'язках не лише фіксуються стандарти поведінки, які вважаються обов'язковими, корисними, доцільними для нормальної життєдіяльності суспільства, але й розкриваються основні принципи взаємовідносин держави і особи'.

Права людини — це її соціальна спроможність віль-но діяти, самостійно обирати вид та міру своєї пове-дінки з метою задоволення різнобічних матеріальних та духовних потреб людини шляхом користування певними соціальними благами в межах, визначених законодавчи-ми актами.

Поняття «права людини» складне й багатогранне, це категорія не лише юридична, але і філософська, політич-на, моральна. Для кращого розуміння сутності цього по-няття слід звернути увагу на такі його аспекти:

1) права з'являються у людини від моменту наро-дження як невід'ємні умови фізичного і соціального іс-нування та розвитку і, в той же час, як засіб і мета життя, незалежно від того усвідомлюються вони лю-диною чи ні;

2) за своїм змістом права людини - це такі її соціальні можливості, які пов'язані з конкретно-історичними умо<-вами; об'єктивно обумовлені досягнутим економічним і культурним рівнем життя суспільства, вони виявляють сукупність потреб, задоволення яких сприяє забезпеченню людині певного стандарту життя, характерного для конкретного суспільства. В зв'язку з цим, законода-вець не може штучно змінювати обсяг прав і свобод: не-помірне розширення меж реальних можливостей людини призведе до фіктивного характеру прав людини і, навпа-ки, свавільне обмеження прав призводить до дезінтегра-ції функцій соціальної системи;

3) права людини — це категорія можливої поведінки людини, їх реалізація залежить від бажання конкретної людини, а держава не може і не повинна примушувати до використання прав. У той же час нормальне функціо-нування сучасного демократичного суспільства немож-ливе без використання його членами своїх прав і свобод. В силу цього держава не може обмежуватися юридич-ною фіксацією прав людини, вона повинна їх забезпечи-ти (гарантувати) не тільки правовими, але й економічни-ми, політичними та культурними засобами;

4) права людини носять універсальний характер, не-подільні, взаємопов'язані і взаємообумовлені, вони є над-банням кожної людини. Британська енциклопедія визна-чає їх таким чином: «Права належать індивіду в силу того, що він є людиною. Вони співвідносяться з широ-ким континуумом цінностей, що універсальні за своїм характером і в деяких значеннях однаково притаманні всім людським істотам».

Поняття «свобода» в його суб'єктивному значенні то-тожне поняттю «суб'єктивне право», і його застосування пояснюється історичними чинниками. В той же час у юридичній літературі звертається увага на те, що понят-тя «свобода» більшою мірою пов'язане з характеристи-кою таких правомочносте»! особи, які визначають сферу її самостійності, захисту від втручання в її внутрішній світ (свобода думки і слова, свобода світогляду і віро-сповідання тощо). В свою чергу, поняття «право» пере-дбачає для реалізації соціальних можливостей особи, які становлять його зміст, здійснення певних дій чи послуг з боку держави або правомочностей особи на участь у дія-льності певних структур.

Забезпечуючи права і свободи людини держава, в свою чергу, вимагає від неї певної поведінки, що форму-люється в системі юридичних обов'язків.

Обов'язок - це об'єктивно обумовлена вимога дер-жави до особи діяти чітко визначеним у законі чином або утриматися від здійснення певних дій.

Обов'язок характеризується такими рисами:

1)на відміну від суб'єктивного права юридичний обов'язок це категорія необхідної поведінки людини, йо-го реалізація не повинна обумовлюватися бажанням лю-дини;

2) обов'язок - це завжди певне обмеження прав лю-дини. Людина повинна підкорятися певним правилам, щоб у здійсненні своїх прав і свобод не завдавати шкоди іншим людям. Необхідність встановлення обов'язків прямо передбачається міжнародно-правовими докумен-тами. Так, наприклад, у ч. З ст. 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права йдеться, що право людини на вільне вираження свого погляду пов'язане з певними обмеженнями, які, однак, мають встановлюва-тися законом і бути необхідними:

а) для поважання прав і репутації інших осіб;

б) для охорони державної безпеки, громадського по-рядку, здоров'я чи моральності населення.

Ст. 20 Міжнародного пакту про громадянські і полі-тичні права передбачає заборону пропаганди війни, ви-ступів на користь національної, расової чи релігійної не-нависті.

У Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права (ст. 4) допускається можливість обме-ження в національному законодавстві прав, закріплених у пакті, але лише таких, що визначаються законом, і ли-ше постільки, по скільки це є сумісним з природою за^ значених прав, і виключно з метою сприяти загальному добробуту в демократичному суспільстві;

3) виконання обов'язку забезпечується спеціальним механізмом, який має держава. За невиконання обов'язку держава встановлює юридичну відповідальність.

Правовий статус особи визначається всім обсягом прав, свобод і обов'язків людини і громадянина, які за-кріплюються різними галузями національного права Ук-раїни. Водночас, основи правового статусу особи (кон-ституційний статус особи) визначають лише права, свободи і обов'язки людини і громадянина, які отримали конституційне закріплення і, в силу цього, називаються основними правами, свободами і обов'язками людини і громадянина.

Основні права і свободи людини і громадянина -це закріплені в Конституції України невід 'ємні права і свободи людини і громадянина, що належать їм від на-родження чи в силу наявності у них громадянства Ук-раїни, гарантуються Українською державою і станов-лять ядро правового статусу особи в Україні. Ці права і свободи характеризуються специфічними рисами, а саме:

1) вони життєво важливі та найбільшою мірою соці-альне значимі як для окремої людини, так і для суспіль-ства в цілому і для держави. Значення основних прав і свобод для людини