Аграрна реформа в Україні: наукові засади

План

Вступ........................................................................................................................3

Розділ І Правове забезпечення аграрної реформи в Україні..............................5

Історичні пам’ятки аграрного законодавства та їх значення для реформування аграрних відносин в Україні.................................................5

Розвиток законодавства України про аграрну реформу............................11

Розділ ІІ Науково-правові засади реформування аграрних відносин............15

2.1 Роль аграрно-правової науки в обґрунтуванні аграрної реформи..............15

2.2 Основні напрями аграрно-правових наукових досліджень в сучасний період......................................................................................................................18

2.3 Проблеми правового забезпечення аграрної реформи в Україні а роль аграрно-правової науки.........................................................................................22

Розділ ІІІ Напрями розвитку аграрно-правових наукових досліджень з питань аграрної реформи в Україні.....................................................................35

Висновки...............................................................................................................41

Список використаних джерел...........................................................................43

Вступ.

Сучасна аграрна політика української держави спрямована на реформування суспільних відносин в аграрному секторі економіки, завданням якого є забезпечення існування множинності форм власності на землю та форм господарювання на ній з метою підвищення сільськогосподарського виробництва.

Основною частиною аграрної реформи є земельна реформа, яка здійснюється задля підвищення ефективності використання земель та забезпечення їх належної охорони.

Реформуванню цих правовідносин має бути притаманний новаторський, еволюційний характер, який виклю-чає «революційну» одномоментну руйнацію багатьох земельно-правових устоїв і принципів психологічного, морального і правового сприйняття радикальних ідеалів. Особливо це стосується розвитку інституту при-ватної і публічної земельної власності, відображення компенсаційних принципів використання землі новими власниками, сприйняття земель-ної реформи як такої, що задовольняє виключно інтереси землеробів, запровадження реальних механізмів і засобів справжньої, а не утопіч-ної націоналізації землі, про яку так багато говорено, але, на жаль, дуже мало зроблено.

Еволюційність реформування земельних правовідносин — безбо-лісний, найбільш логічний, послідовний і соціальне виправданий процес Удосконалення правового регулювання у сфері земельної реформи. Забезпечуючи економічні, екологічні, соціальні та інші нагальні життєві інтереси наших громадян, такий процес здатен гарантувати прогрес суспільства і держави.

Виходячи із цього необхідно уникати однобокості у розумінні земельної реформи лише як складової частини реформи еконо-мічної. Враховуючи, що земельна реформа безпосередньо пов'язана з інтересами населення, її слід розглядати як підфункціональну частину соціальних, економічних, екологічних, нау-ково-технічних, організаційних, правових та інших перетворень суспільства і держави, де конституційне закріплені гуманістичні та демократичні принципи розвитку.

На сучасному етапі здійснення реформування суспільних відносин в аграрному секторі економіки важливим є розроблення наукових засад цього важливого процесу.

Аграрно-правова наука покликана досліджувати проблеми правового забезпечення аграрної реформи в Україні.

Крім того, важливим є проведення наукового дослідження історичних джерел аграрного законодавства і встановлення їх значення для реформування аграрних відносин в сучасний період.

Особливу увагу потрібно приділити основним напрямам розвитку аграрно-правових досліджень з питань аграрної реформи.

Аграрно-правова наука є основою для подальшого вдосконалення нових аграрно-правових інститутів.

На сьогодні існує багато наукових проблем щодо реформування аграрних відносин в Україні. Чимало праць вчених-юристів присвячені цим проблемам. Саме аграрно-правова наука повинна дослідити нові суспільні відносини, що виникають в аграрному секторі економіки. А, отже, це зумовлює подальший розвиток і розширення аграрно-правових наукових досліджень та розробок.

В своїй кваліфікаційній роботі я постараюсь висвітлити основні науково-правові підходи до здійснення реформування аграрних відносин в Україні.

І Розділ

1.1

У ХІХ сторіччі відкрито закон розвитку людської історії, який до того часу був прихований ідеологічними прикрасами. Визнана закономірність була простою і полягала у тому, що людина в першу чергу повинна їсти, пити, мати житло і одягатись, перед тим як бути спроможною займатися політикою, наукою, мистецтвом, релігією, тощо 1,с.45. Ступень задоволення потреб людини став важливим критерієм матеріального стану суспільства і обов’язковою умовою суспільної діяльності людини. Минуло більше ста років з часу оприлюднення цієї закономірності об’єктивних умов життя людини, вона не спростована і є чинною й сьогодні.

Для забезпечення перелічених об’єктивних умов необхідно мати різноманітні ресурси. Їх подарувала людині “Земля”. Хіба це не подарунок: потреби людини задовільняються на 99 відсотків за рахунок “Землі”, як об’єкта людської господарської діяльності, і лише на один відсоток – за рахунок Світового океану. Земля є головним засобом виробництва та існування будь-якого селянина.

Тому в світлі проведення аграрної реформи в Україні потрібно дослідити витоки правового регулювання земельних та інших пов’язаних з ними відносин, що дають можливість виробити підходи та рекомендації щодо найефективнішого правового забезпечення реформи аграрного сектора економіки.

В Україні з давніх-давен існували такі сфери діяльності як сільське господарство, землевикористання. Як відомо, населення території України займалося за часів ще неоліту хліборобством та скотарством. В той період з’являються культи та вірування землеробів. На думку деяких істориків саме в цей час починає виникати землеробство 2,с.8. На південному заході жили землеробсько-скотарські племена.

Слід також зазначити, що землеробство та скотарство також були дуже розвинені і серед племен трипільської культури. Землеробство було основним заняттям трипільців. Трипільська культура стала джерелом виникнення на теренах України розвинутого землеробсько-скотарського господарства 3,с.236.

За часів Київської Русі головними видами сільськогосподарської діяльності були землеробство та скотарство. Сільське господарство було двох видів: перший – великих землевласників, князів і бояр, яким належали великі площі землі, да працювали вільні смерди, напіввільні - закупи та невільні робітники-холопи – “челядь” 3,с.298. На такі господарства вказують поодинокі факти: наприклад, є згадка з року 1146 про 900 стогів збіжжя в маєтку князя Ігоря Святославовича на Чернігівщині. Про розмір господарства свідчить також те, що на дворі Святослава Ольговича в Путивлі було 700 чоловік робітників. Другим видом господарства було сільське дрібне господарство смердів.

Щодо регулювання землеробських та інших відносин в Київській Русі, то діяли довший час звичаї, які з часом утворили звичаєве право. Крім того, існували такі джерела права як “устави” та “уроки”.

Найголовнішою пам’яткою права Київської Русі є Руська Правда. В ній є певні згадки про